рус
укр

Новини МЦР

Семінар

Вівторок,
28 листопада 2017
Початок о 18:30

Тема:

Ю.М.Реріх як творець
нової індології.
До 115-річчя від дня народження

м.Київ-34,
вул.Володимирська, 45-а

Київський будинок вчених

Виставка

З 19 вересня
по
14 листопада 2017

Персональна виставка
українського
художника-косміста
Володимира Козара
«Індія — Русь — Україна:
два Магніти»

ВХІД ВІЛЬНИЙ

м.Київ-34,
вул.Володимирська, 45-а

Київський будинок вчених

новий сайт

Заява Президента МЦР О.В. Постникова з приводу інтерв'ю, взятого у нього О.М.Анненком
Заява Президента МЦР О.В. Постникова з приводу інтерв'ю, взятого у нього О.М.Анненком

Міжнародний Центр-Музей
імені М.К. Реріха.

Передусім хочу підкреслити, що запис інтерв'ю зі мною пан Анненко робив без моєї згоди (таємно). З наданням йому гласності я рішуче не погоджувався, про що офіційно йому заявив; і тепер я бачу, що був цілком правий, не погоджуючись на розміщення його на сайті: пан Анненко не лише не відтворив усіх моїх відповідей, а й навіть без мого відома «відредагував» відтворені ним уривки з мого листування з не вказаними ним особами.

Тоді мені ще не було відомо про непристойні методи боротьби Олексія Анненко з МЦР і його керівництвом, і я жалкую за тим, що прийняв його не порадившись з іншими співробітниками Центру-музею, за що складаю їм свої глибокі вибачення.

Найобурливішою в публікації Анненка є спроба довести, що МЦР - це приватний заклад, а не громадська організація, причому для доведення цього в корені невірного твердження автор намагається притягнути «відредаговані» ним тексти мого електронного листування з включенням в них фрагментів на зразок: О.В. Постников зі своїм президентством «попал, как кур в ощип» і, що ще більш обурює, - твердження, що нібито належить мені, що МЦР - це «приватний заклад Б.І. Булочника і Л.В. Шапошникової».

Підкреслю, що, коли під час нашої розмови Анненко зачитав мені ці висловлювання, я рішуче йому заперечив, - такого я не лише не писав, але і помислити собі не міг. Проте пан Анненко моїх заперечень не врахував і цих «доповнень», які є лише його власними домислами, з опублікованого тексту не виключив, що абсолютно неприпустимо.

Але, в той же час, в інтерв'ю з'являються інсинуації пана журналіста про «квітневі листи» 1992 року Святослава Миколайовича Реріха, причому в нашій розмові цей сюжет ВЗАГАЛІ був ВІДСУТНІЙ; тому моя мовчанка після цього тексту може сприйматися як згода з позицією пана Анненка, ніби тут міститься, за його словами, «шахрайство чистої води».

Не можу залишити без коментарів саме ці його слова, в яких пан журналіст дозволяє собі поставити під сумнів достовірність листів Святослава Миколайовича Реріха, які зберігаються в Архіві МЦР і добре відомі усім, кому справді дорога спадщина великої сім'ї Реріхів. Дозволю собі процитувати слова С.М. Реріха з листа, датованого 26 квітня 1992 року, слова, що спрямовані на адресу тих, хто створює атмосферу нетерпимості і злостивості в нашому русі: «Гуманістичні ідеї нашої сім'ї, що мають високий духовний потенціал, як ніколи набувають величезного значення. Прагнучи до Найпрекраснішого, намагаючись внести в кожен день ту краплю духовності, яка допоможе полегшити наш шлях в майбутнє, ми завжди маємо пам'ятати про відповідальність, яку ми з вами несемо. Ті, хто йде шляхом Краси, Добра і Досконалості, не можуть дозволити собі ні агресивності, ні злісності, ні ворожості стосовно інших. Ви маєте нести те світло, яке допоможе усім нам йти щаблями Сходження, допоможе здолати усе темне, що стоїть між нами і тим світлим майбутнім, до якого ми разом з вами прагнемо».

І в тому ж листі Святослав Миколайович Реріх абсолютно однозначно визначає роль Людмили Василівни Шапошникової в таких словах: «Підтверджую повноваження віце-президента і директора музею ім. М.К. Реріха Людмили Василівни Шапошникової. Прошу в усіх необхідних випадках радитися з нею. Мене турбують спроби деяких осіб, без жодних на те підстав, поставити під сумнів її діяльність і цим виразити недовіру до мого рішення. Людмила Василівна залишається як і раніше моєю довіреною особою і прошу вас усіх це враховувати... Також маю зазначити, що Людмила Василівна строго виконує мої інструкції з використання і зберігання архіву моїх батьків. Будь-які інші пропозиції стосовно цього для мене, як спадкоємця і дарувальника, є неприйнятними».

Я впевнений, що пан О.М. Анненко добре знайомий з тим листом, з якого наведено уривки. Знає він, напевно, і про достовірність цього листа, хоча у своїй публікації намагається стверджувати зворотне. Для тих, хто ще не знайомий з цим важливим документом Святослава Реріха, наводжу факсимільне відтворення (стр.1, стр.2) його архівного оригіналу.

Судячи з усього, пан Анненко дуже добре володіє технікою редагування як НЕ ПІДПИСАНИХ від руки електронних послань, так і таємних магнітофонних записів, що жодним чином не відповідає етиці ні людській, ні фаховій, якщо казати про справжню журналістику.

Вважаю абсолютно обурливим включення до публікації Анненка спотворених фрагментів мого конфіденційного листування з деякими особами. Ці фрагменти невідомо яким чином потрапили до рук сибірського журналіста.

Спотворено також мої уявлення про роль Президента МЦР, який, хоча і може (як і будь-яка інша людина і вчений) мати свою власну думку з деяких аспектів діяльності МЦР, але в цілому цілковито підтримує самовідданий і безкорисливий подвиг великої трудівниці, філософа, мистецтвознавця і сходознавця Людмили Василівни Шапошникової і усіх спонсорів МЦР з виявлення, збереження і захисту великої спадщини Реріхів. Яскравою ілюстрацією необхідності захисту спадщини Реріхів є черговий інтернетний опус пана Анненка.

Дозволю собі сказати декілька слів з приводу свого ставлення до вчення Живої Етики. У відповідях панові Анненку я заявив, що, не будучи філософом, не займаюся творчою розробкою цього вчення, що, проте, не означає мого заперечення його глибоких гуманістичних основ і, зокрема, необхідності їх використання як методологічної бази при відтворенні Інституту Урусвати. Мені, як історикові науки, дуже близькі також глибокі філософсько-природничі розробки російських космістів, що, зокрема, я неодноразово демонстрував на щорічних наукових читаннях ІІПТ РАН і Музею ім. К.Е. Ціолковського в Калузі.

Кажучи про свою міжнародну діяльність, наважуся підкреслити факт своєї регулярної участі в різних форумах з доповідями про Пакт Реріха, які, разом з прекрасними виставками, організовуваними МЦР, сприяють відновленню історичної справедливості стосовно значення цього Пакту як відправної точки для усіх подальших міжнародних угод (зокрема, Гаазької конвенції), спрямованих на збереження культурних цінностей у воєнний і мирний час.

Інформація підготовлена за матеріалами: Міжнародного Центру Реріхів Центр-Музей імені М.К.Реріха