рус
укр

Новини УРТ

Семінар

Вівторок,
16 травня 2017
Початок о 18:30

Тема:

Громадській Музей
імені М.К.Реріха -
орієнтир порятунку людству

м.Київ-34,
вул.Володимирська, 45-а

Київський будинок вчених

новий сайт

Лист МГО “Українське Реріхівське товариство” в Міністерство культури РФ у зв'язку з проведенням 16.02.2016 р. засідання колегії МК РФ з питання створення державного музею родини Реріхів в садибі Лопухіних

Лист МГО “Українське Реріхівське товариство” в Міністерство культури РФ у зв'язку з проведенням 16.02.2016 р. засідання колегії МК РФ з питання створення державного музею родини Реріхів в садибі Лопухіних

На колегію Міністерства культури РФ

Копії: Міністру культури РФ В.Р. Мединському
Першому заступнику голови комісії
з питань культури Громадської палати РФ М.Ю.Лермонтову

Шановні члени колегії!

Ми – Міжнародна громадська організація, колективний член Міжнародного Центру Реріхів (МЦР), як і вся культурна громадськість світу, дуже стурбовані ситуацією, що склалася навколо Міжнародного Центру Реріхів та Центру-Музею імені М.К.Реріха в Москві.

Нам стало відомо, що 16.02.2016 року заплановане засідання колегії Міністерства культури РФ. Одне з питань порядку денного «Про проект концепції Музею родини Реріхів». Також нам відомо, що пропоновану до розгляду концепцію державного музею Реріхів розроблено керівництвом Державного музею Сходу (ДМС), а представників найбільшого в світі громадського Центру-Музею імені М. К. Реріха (МЦР), що існує понад 25 років та плідно працює, навіть не запрошено на це засідання.

Ми знаємо історію ставлення Державного музею Сходу до громадського Музею, розташованого у садибі Лопухіних, яку нещодавно було передано урядом Москви у власність Росмайна, а новим власником – відразу ж передано під оперативне управління ДМС. Цю історію можна охарактеризувати як прагнення будь-яким способом знищити громадський Музей і заволодіти як садибою, так і спадщиною Реріхів, переданою цьому Музеєві молодшим сином Реріхів – Святославом Миколайовичем.

Для здійснення цієї мети застосовували засоби, далекі від культури, мистецтва, творчості. Серед них брехня, наклеп і створення різноманітних міфів. Один з них – про нібито незаконне володіння Міжнародним Центром Реріхів частиною спадщини, переданої С.М.Реріхом Радянському фонду Реріхів (РФР). Питання про правонаступництво МЦР неодноразово розглядали в судах, і рішення з нього ухвалювали найполярніші, що, на жаль, підтверджує народну мудрість: «закон як дишло – куди повернув, туди й вийшло». Ми знайомі з усіма документами з цього питання, які є в розпорядженні МЦР, в тому числі з оригіналом нотаріально завіреного підтвердження С.М.Реріхом того, що МЦР є правонаступником РФР [1], і, будучи живими свідками становлення унікального Центру-Музею з часу його заснування 1989 року, можемо стверджувати: РФР і МЦР – це одна організація, якою до завершення своїх днів у серпні минулого року керувала Л.В.Шапошникова.

Це ясно людям, які знають всю справжню історію передачі спадщини Реріхів на Батьківщину, зустрічей Реріха-молодшого з М.С. Горбачовим, обрання садиби під музей, тим, хто знають про гарантії держави, надані С.Н.Реріху, як умова передачі спадщини до Росії. Ясно тим, хто читав програмну статтю С.М.Реріха «Зволікати не можна», де ясно було сформульовано концепцію саме громадського Центру-Музею імені М. К. Реріха і обрано його очільницю – директора громадського музею Людмилу Василівну Шапошникову, яка й привезла унікальну спадщину з Індії (тоді ж виявилася опозиція – «відділ захоплення спадщини Реріхів»). Після розпаду СРСР Святослав Реріх у цілковитому здоров'ї та ясній свідомості створив Міжнародний Центр Реріхів, перейменувавши таким чином Радянський фонд Реріхів. Ми живі свідки цього перетворення Радянського фонду на міжнародну організацію. Про все це Людмила Василівна написала у своїх книгах «Меч Мира», «Сожжение тьмы», «Свет и тернии космического пути планеты Земля». І сім томів видання «Защитим Имя и Наследие Рерихов» містять справжню історію боротьби Міжнародного Центру Реріхів за свій громадський Музей.

Слід зазначити, що унікальність Центру-Музею імені М.К.Реріха насамперед полягає в тому, що його створено відповідно до концепції С.М. Реріха на основі ідей філософії космічної реальності – Живої Етики. Втілення цієї концепції було блискуче здійснене Людмилою Василівною Шапошниковою – довіреною особою Святослава Реріха. Саме ця концепція космізму Живої Етики стала каменем спотикання у боротьбі старого матеріалістичного мислення з новим енергетичним мисленням, представленим у творчості й діяльності всієї родини Реріхів, що й втілилося у протистоянні й протидії з боку державних структур діяльності зростаючого громадського Музею.

Тому не МЦР «дискредитував себе конфронтацією» з державними органами культури Російської Федерації і якимись реріхівськими товариствами, як намагаються стверджувати представники Музею Сходу, а саме ці органи, так само, як і деякі реріхівські організації, виступали з початку 1990-х років і виступають зараз проти Міжнародного центру Реріхів, керівництво якого завжди прагло співпрацювати на ниві культури з будь-якими структурами та організаціями. Але при цьому завжди твердо відстоювало основні принципові моменти. І головний з них – неухильне дотримання волі свого засновника та дарувальника С.М. Реріха. Як в частині громадського статусу Музею, так і щодо тих картин (С.М. та М.К.Реріха), які Святослав Миколайович свого часу передав під опіку Радянського Уряду для проведення виставок, і які відразу після його відходу з земного плану були незаконно включені Державним музеєм Сходу до свого фонду.

Ще один міф, народжений у глибинах Музею Сходу, полягає в обвинуваченні МЦР у тому, що він не здатний організувати діяльність свого громадського Музею на сучасному рівні і забезпечити належне наукове вивчення спадщини Реріхів. Напевно, під «сучасними технологіями» автори розуміють ті, які були використані на мультимедійній виставці «Микола Реріх. Держава Світла», яку Державний музей Сходу спільно з Міністерством культури відкрив у січні 2016 року в Брюсселі. З цього приводу можна сказати лише одне: найкращий спосіб знищити глибинну суть творчості художника – це позбавити його картини цілісності, розділивши на окремі фрагменти, а потім перемішати їх в незрозумілому порядку, швидким миготінням фрагментів не даючи глядачеві можливість зрозуміти, яка частина до чого належить. Такі технології не народжують нового творчого сприйняття, а є антитезою культурі.

Можна стверджувати, що саме у громадському Музеї імені М.К. Реріха реалізовані найсучасніші підходи і технології. Обрана Святославом Реріхом 1989 року Садиба Лопухіних – пам'ятка архітектури ХVII – XIX століть – була в аварійному стані. Я як архітектор і художній керівник Музею в 1996 – 1997 роках є свідком того, що собою являла ця пам'ятка, і з повною відповідальністю можу сказати, що лише заснований на космічності філософської спадщини Реріхів підхід до реставрації дав нове життя не лише будівлі, а й тим творчим ідеям, які втілилися в експозиції як магніт майбутнього розквіту Росії й усього Світу. Також маю сказати, що критика Т.Мкртичевим і О.Сєдовим експозиції громадського Музею імені М. К. Реріха – поверхова і явно упереджена, і не заслуговує на серйозну увагу.

Ці люди, мабуть, ніколи не були в музеї Реріха в МЦР, ніколи не читали книг Л.В.Шапошникової і слабко собі уявляють космічну концепцію музею Реріха, яку Людмила Василівна втілила в життя відповідно до заснованої на ідеях Живої Етики концепції Святослава Реріха. Рівень сучасності, естетика, обладнання, якість дизайну, які вирізняють експозицію Музею імені М.К.Реріха, Музеєві Сходу й не снилися. Мабуть, це й викликає заздрість і озлоблення співробітників Державного музею Сходу.

Що стосується наукового вивчення творчості Реріхів, то в межах запропонованої концепції державного музею таке вивчення обмежене лише мистецтвознавчими аспектами, тоді як існуючий громадський Музей імені М.К. Реріха здійснює якнайширше наукове дослідження і популяризацію всієї спадщини Реріхів – наукової, літературної, художньої, філософської, а також безпрецедентної громадської та миротворчої діяльності Реріхів. Заяви керівництва Державного музею Сходу, що «Діяльність МЦР відіграє негативну роль у представленні спадщини родини Реріхів» є справжнісіньким наклепом! Вперше в Музеї імені М.К. Реріха творчу спадщину Реріхів представлено цілісно, в комплексі з її філософською суттю, яку визначає Вчення Живої Етики. На цьому наполягав Святослав Реріх. Центр-Музей – це нове явище нашого часу в науці, філософії та мистецтві. Людмила Василівна Шапошникова під керівництвом свого Учителя Святослава Реріха й розробляла ті напрямки науки, філософії і мистецтва, які закладено у Вченні Живої Етики. І навряд чи комусь іще це під силу, тим більше Музею Сходу і тим ідеологам, які хочуть створити державний музей Реріхів згідно власної концепції. Вони стверджують: «Створення державного музею Реріхів у садибі Лопухіних відкриє нову сторінку в публічному представленні спадщини родини Реріхів». Але це цинічна брехня! Навіть якби вони захотіли, то не змогли б, бо для цього потрібно було б воскресити Святослава Миколайовича і Людмилу Василівну, що неможливо. У справжній творчості усе дуже конкретно і неповторно. Можна тільки продовжувати й розвивати те, що створили Великі. Карлики невігластва можуть лише захопити і зруйнувати, обмовити і принизити, розкритикувати і спотворити.

Особливо слід відзначити розгорнутий на усіх континентах проект «Пакт Реріха. Історія і сучасність», який виник з ініціативи Генерального директора Центру-Музею імені М.К.Реріха Людмили Шапошникової та нагадує світові й людству про актуальність ідеї Миколи Реріха «Мир через Культуру» у наш неспокійний час. З великим натхненням здійснюються заходи й виставки, присвячені цій тематиці, організовані Міжнародним Центром Реріхів, у різних частинах світу: в Азії, Америці, Європі і в найвищих установах світу, таких як ООН і ЮНЕСКО. Дослухаємося також до слів Генерального Секретаря ООН Пан Гі Муна: «Ця виставка віддає належне новаторській ідеї Пакту Реріха і свідчить про наш намір просувати цю ідею. Я хочу подякувати Міжнародному Центру Реріхів за організацію цієї натхненної виставки. Я закликаю Уряди й народи в усьому світі об'єднати зусилля, щоб захистити нашу спільну спадщину й усе людство».

Воістину, МЦР – явище планетарного масштабу.

Здавалося б, чого ще можна побажати – радіти й за можливості допомагати успішному закладу Культури. Але ж ні: «Світлий Град – ворогам озлоблення». Ворогів виявилося досить, і вони намагаються зруйнувати те, що є гордістю країни і надією Миру. Вражає, як світла наснага окрилює одних і в той же час озлоблює тих, інших, кому світло затьмарює розум і вони в невігластві своєму готові руйнувати навіть під Знаменом Миру. Найстрашніше, що ворог маскується під ликами благородних та миротворців. Сумно від того, що все відбувається на очах усієї освіченої світової спільноти, навіть ООН та ЮНЕСКО. Значить, зі світом щось негаразд. Значить, тьма має можливості користуватися механізмами держав. Значить, що ці механізми не захищені. Але чи може хтось примусити людину чинити зло? Навіть якщо це високий чиновник? Швидше, це добровільна справа кожного. Значить, від кожного з нас залежить, робити добро чи зло.

Усім зрозуміло, що Садиба Лопухіних та Центр-Музей імені М.К. Реріха – нерозривне ціле. Виселення Музею з Садиби дорівнює руйнуванню головного – всього, що було вкладене у нього як матеріально, так і духовно. Не будемо заглиблюватися в історичну та метаісторичну цінність Реріхівської Спадщини як такої, про це достатньо можна прочитати у виданнях МЦР та в інших виданнях, скажемо лише про те, скільки праці й ентузіазму вкладено у цю пам'ятку громадськістю не тільки Росії, а й багатьох країн світу. Чи може держава, яка не вклала жодної копійки грошей, забрати її навіть через суд? Це буде узаконеним грабунком. Чи може Міністерство Культури в особі міністра й чиновників боротися проти громадської форми Культури? Не повинне! Може й має тільки допомагати!

І ще про одну заяву представників Державного музею Сходу: «Мета передачі садиби Державному музеєві Сходу – створення державного музею Реріхів», – лукава брехня і підміна! У держави була можливість це зробити, як було обіцяно Юрію Реріху 1957 року. На умовах створення музею Миколи Реріха він передав державі свою частину спадщини – близько 500 картин М.К. Реріха і брата Святослава, бібліотеку та інші цінності. Цілісність цієї частини спадщини була порушена – її було розкидано по всіх музеях СРСР.

Створення державного Музею родини Реріхів лишається актуальним і в наш час. Але не руйнуванням або виселенням з Садиби Лопухіних існуючого громадського Музею, який чудово функціонує. Завдяки найширшій суспільній підтримці Музей імені М.К. Реріха в тяжких умовах відсутності фінансування з боку держави не припиняє своїх культурних програм, наймасштабніша з яких – проект «Пакт Реріха. Історія і сучасність», поступ якого триває. МЦР здійснює наукову, популяризаторську й публікаторську діяльність, демонструючи життєздатність та ефективність громадської форми Культури. У зв'язку з цим ми просимо всі зацікавлені сторони зберегти те, що вже слугує на благо культури Росії й Світу, та знайти для державного Музею родини Реріхів інше приміщення.

Звертаємося до тих, хто ще не огрубів серцем, і сподіваємося на Вашу мудрість, шанобливе ставлення до волі великого художника й громадського діяча Святослава Реріха, до пам'яті видатної російської жінки Людмили Шапошникової, яка створила унікальне явище планетарного значення. Чисто по-людськи надамо всіляку підтримку тим починанням, які були закладені усіма Реріхами як вселюдське Благо в ім'я виживання, як поступ у майбутнє усіх народів згідно реріхівської концепції Культури: «Єдність у різноманітті». Людство зобов'язане навчитися жити в пошані до культурного розмаїття світу. Воістину «Мир через Культуру!».

У зв'язку з цим переконливо просимо всіх, хто співчуває, стати на захист громадського музею імені М.К. Реріха, і усі разом не дамо ворогам скористатися державним механізмом зі своєю руйнівною метою. Нащо руйнувати те, що такою працею створене й успішно працює?

Різноманіття форм культури лише збагачує державу, тим більше Росію, яка завжди була поліфонічною. Нехай краще працюють і розвиваються Міжнародний Центр Реріхів і Громадський Центр-Музей імені М.К. Реріха на радість народів Росії та народів світу, так, як він склався за задумом Святослава Реріха, дарувальника Спадщини Реріхів, як громадянина Індії, – своїй батьківщині Росії. Майбутнє щедро віддячить кожному, хто захистить унікальний Центр Реріхів у садибі Лопухіних у Москві в Малому Знам'янському провулку, 3/5.


З великою надією на вірне рішення
і з повагою,

художник, архітектор та голова
Міжнародної громадської організації
"Українське Реріхівське товариство" –
колективного члена МЦР

В.А. Козар



  1. См. на сайте МЦР: www.icr.su/rus/protection/heritage/danger/dop/index.php