рус
укр

Новини УРТ

Семінар

Вівторок,
24 жовтня 2017
Початок о 18:30

Тема:

Звіт учасників
щорічної міжнародної
науково-громадської
конференції
Міжнародного Центру
Реріхів

м.Київ-34,
вул.Володимирська, 45-а

Київський будинок вчених

Виставка

З 19 вересня
по
1 листопада 2017

Персональна виставка
українського
художника-косміста
Володимира Козара
«Індія — Русь — Україна:
два Магніти»

ВХІД ВІЛЬНИЙ

м.Київ-34,
вул.Володимирська, 45-а

Київський будинок вчених

новий сайт

Заява
Міжнародної громадської організації
«Українське Реріхівське товариство»,
члена Міжнародної громадської організації
«Міжнародний центр Реріхів»
Заява Міжнародної громадської організації «Українське Реріхівське товариство», члена Міжнародної громадської організації «Міжнародний центр Реріхів»

Заява Міжнародної громадської організації
«Українське Реріхівське товариство»,
члена Міжнародної громадської організації
«Міжнародний центр Реріхів»

Ми переживаємо складний час випробування на міцність, час вибору подальшого шляху. Безпрецедентне захоплення чиновниками Мінкульту РФ Садиби Лопухіних і всього майна громадської організації «Міжнародний Центр Реріхів» і його громадського Музею імені М.К.Реріха став для учасників реріхівського руху, які підтримували МЦР, перевіркою не лише правильності розуміння цілей та завдань, поставлених перед нами С.М.Реріхом і Л.В.Шапошниковою, а й щирості намірів. Саме зараз ми є свідками того процесу, який був названий «виявленням ликів».

Скажемо прямо, нас не здивувала позиція керівника КРКПГО «Товариство Реріхів» Л.В.Кудряшової, виражена у її виступах та листі під назвою «Не можу мовчати», поширеному нею серед учасників реріхівського руху. Ця позиція стала закономірним наслідком її вибору, зробленого ще 1991 року, коли вона серед керівників восьми реріхівських організацій України (створених колишнім співголовою нашого товариства Л.В.Стрельцовою з певною метою) підписала ультиматум Стрельцової, де містилася вимога передати спадщину Реріхів, привезену з Індії Л.В.Шапошниковою, «радянському народові». Тоді можна було віднести це рішення до омани молодості, однак і впродовж наступних років ми були свідками нещирості й лукавих вивертів Л.В.Кудряшової. Але всі ми не досконалі і тому перебуваємо на випробуванні, всім дається шанс знайти вірний шлях.

Великий шанс був даний і Л.В.Кудряшовій — працювати у співпраці з нашим великим земним Учителем — Людмилою Василівною Шапошниковою. Але Кудряшова обманула і зрадила Вчителя і його справу, і розплата за це є неминучою. І не лише в цьому полягають страшні наслідки її вчинку. Уміло маніпулюючи добрим ставленням людей до неї, вона змогла завоювати їхню довіру, стати для багатьох авторитетом. Тому закинуті в її виступах і листі черви сумніву можуть вирости в чиїхось ще не зміцнілих свідомостях у драконів, які все руйнують і призводять до зради.

Те, що Кудряшова підтримала позицію загарбників МЦР і Музею, врешті-решт її особиста справа та її карма. Але звинувачення, кинуті Л.В.Кудряшовою на адресу нинішнього керівництва МЦР, на наш погляд є найбільш небезпечними — найпідлішим ударом в спину. Це як на полі бою постріл з тилових позицій у тих, хто попереду на лінії вогню. Перш за все, слід зазначити, що тут нечесність і лукавство Кудряшової проявилося найбільшою мірою. Маніпуляція фактами у неї переплетена з відвертою брехнею. Ми досить тісно співпрацюємо з відділами та структурами МЦР, щоб розуміти і бачити це.

Звичайно, на земному плані навіть високі духи не вільні від недосконалостей, тому у кожного втіленого можна знайти недоліки. «Не помиляється лише той, хто нічого не робить», — давня мудрість. І головний критерій в оцінці діяльності кожного — це напрямок і підсумки цієї діяльності. Нинішнє керівництво МЦР послідовно й твердо продовжує реалізовувати напрямок, заповіданий С.М.Реріхом та Л.В.Шапошниковою, в найскладніших умовах протидії з боку відомств, які спираються не так на силу права, як на право сили.

А звинувачення в непрофесіоналізмі співробітників МЦР, підхоплене Л.В.Кудряшовою від його ворогів, ми вважаємо безчесним і таким, що б’є насамперед ту, яка створила заповіданий С.М.Реріхом громадський Музей імені М.К.Реріха, не тільки звівши з руїн садибу Лопухіних, а й розробивши і втіливши його космічну за духом концепцію — Людмилу Василівну Шапошникову. Саме вона відібрала й виховала тих, хто зараз в найтяжких умовах продовжує культурно-просвітницьку діяльність Міжнародного Центру Реріхів.

Те, що МЦР ще живий і продовжує працювати, — заслуга його співробітників, яких веде і організовує О.В.Стеценко, який приймає на себе головні удари держструктур. Ми бачимо підсумки роботи публікаторського відділу, керованого Т.О.Книжник, — одна по одній виходять у світ нові книги, в тому числі і Жива Етика. Науковий відділ (ОНЦ КМ), керований В.В.Фроловим, проводить семінари, конференції, працює лекторій. У новинах на сайті МЦР ми майже щодня бачимо повідомлення про ті чи інші події, пов'язані з культурною діяльністю МЦР. Продовжує свою діяльність і Благодійний Фонд імені О.І.Реріх, очолюваний П.М.Журавіхіним.

Так, нас позбавили головної скарбниці — нашого Музею, але культуротворчу музеєтворчу діяльність в.о. директора Музею Н.М.Черкашиної ми спостерігали ще за життя Л.В.Шапошникової. Саме Наталія Миколаївна, яка очолювала тоді відділ розвитку Музею, із співробітниками втілювала в життя ідеї Людмили Василівни, саме завдяки їхнім старанням народжувався особливий космічний дух Музею.

Дивно чути звинувачення в непрофесіоналізмі з вуст людини, яка, обіймаючи посаду директора Сімферопольського художнього музею, теж не має музейної освіти, а є лише доктором філософії в галузі психології (так званий ступінь PhD, який наші ВАК не визнають навіть рівним кандидатському ступеню). Врешті-решт, фаховість визначається не освітою і ступенями, а рівнем діяльності. І ми свідки того, як рівень і фаховість співробітників Л.В.Шапошникової, які щиро й віддано працювали під її керівництвом, зростали і з часом досягли того рівня, коли вона могла на них цілком покластися. І сумніватися у рівні професіоналізму співробітників Людмили Василівни — все одно, що ставити під сумнів її вибір і розуміння. Бо громадський Музей імені М.К.Реріха — явище незвичайне, його взагалі не можна порівнювати з іншими музеями. І далеко не кожен фахівець музейної справи міг би втілити космічну концепцію створеного співробітниками МЦР під керівництвом Л.В.Шапошниковой храму всіх муз — Музеону, що увібрав у себе весь космос спадщини Реріхів.

Людмила Василівна збудувала не просто Центр-Музей, а й цілі напрямки творчості й діяльності у просторі, структурованому на основі енергетики згідно космічних законів. Ті послідовники і співробітники, які щиро включилися в цю роботу, стали частиною цієї космічної структури, і жодні маніпуляції тепер не зможуть зруйнувати напрацьоване послідовною старанністю. О.В.Стеценко, П.М.Журавліхін, В.В.Фролов, Н.М.Черкашіна — теперішні керівники МЦР — та інші співробітники безстрашно взяли на себе всі труднощі і небезпеки, пов'язані з нинішніми діями Мінкульту і музею Сходу.

Ми вважаємо, що лист «Не можу мовчати» Л.В.Кудряшової — такого ж масштабу удар, як і зроблений Стрельцовою в лютому 1991 року. «Не можу мовчати» розкрило замасковану понад два десятиліття лукаву співпрацю з МЦР з прихованою метою очолити музей імені М.К.Реріха. Це була єдина тактика захоплення після провалу стрільцовської змови. Так, Кудряшова більше не змогла мовчати, і прогавити шанс теж не змогла. Адже коли краще нанести удар, як не в розпал бою з тилу в спину, в потилицю? Розрахунок був на підтримку реріхівських сил тепер уже більш широкого простору, ніж в колишньому Союзі. Але розрахунок виявився помилковим, як і 1991 року.

Не так складно розпізнати під личиною благородства і честі приховані цілі, причини і злий умисел Кудряшовского «не можу мовчати», її «геройського» нападу на керівництво МЦР, розрахованого на віруючих неофітів, скривджених, недалеких, ошуканих. Можемо тільки пожаліти її й тих, хто бачить у ній гуру. Шлях, який збудувала Людмила Василівна, виявився їй не по зубах. Стара Стрільцовська закваска забродила й вистрілила в саме ядро ​​МЦР у розрахунку ліквідувати керівництво, щоб розчистити шлях «державникам» і подальшій кар'єрі самої Л.В.Кудряшової. Жаль, що все це відбувається від імені Кримського відділення МЦР, у якому не знайшлося жодного, хто б захистив честь відділення. Наприклад, як це було у нас у Києві зі змовою Стрельцової. Має ж бути нерв етичності у людей, які вивчають Живу Етика і співпрацюють з МЦР. Керівник відділення — це ще не все товариство, є правління, члени товариства. Відповідальність покладено на кожного індивідуально. Тепер все залежить від кожного з нас — такий заповіт нам залишила Людмила Василівна. І в першу чергу ми маємо захистити МЦР і його співробітників під час такої реакції темряви. Заповіти Святослава Реріха слід не лише цитувати, але і виконувати. І тим більш блюзнірськими виглядають спроби замаскувати захист і особливу турботу про МЦР цитатами з Заповітів Реріхів. Ми віримо, що знайдуться здорові сили у Кримському відділенні, здатні захистити свою честь і честь відділення МЦР.

На завершення хочемо сказати: як би не склалися обставини, завдання усіх, хто відданий ідеям Реріхів, заповітам Засновників громадського Музею імені М.К.Реріха — С.М.Реріха і Л.В.Шапошникової і справі Учителя, — полягає у всілякій підтримці керівництва МЦР та його співробітників. А ті, хто готовий кинути камінь або завдати удару в спину, мають пам'ятати, яка карма чекає на зрадників.


Голова Міжнародної громадської організації
"Українське Реріхівське товариство",
члена Міжнародної громадської організації
«Міжнародний Центр Реріхів», художник-косміст

В.А.Козар

Заступник Голови, старший науковий співробітник,
кандидат технічних наук

Т.П.Сергеєва

Секретар правління, провідний науковий співробітник

Ю.В.Патлань