Новини УРТ

27 січня 2015 року у Київському Будинку вчених НАН України відбувся науковий семінар Українського Реріхівського товариства «Ім’я вогню — любов до волі», який складався з двох частин. Вступне слово голови Товариства, художника Володимира Козара, було присвячене пам’яті Святослава Миколайовича Реріха (1904 – 1993), молодшого сина М.К. та О.І. Рерхів, засновника Міжнародного Центру Реріхів, день пам’яті якого відзначають 30 січня.

Другу частину семінару було присвячено творчості письменника-символіста Василя Яковича Єрошенка (1890 – 1952), чиє 125-річчя відзначали 12 січня. Українське Реріхівське товариство вшановує річниці Єрошенка не вперше. 2000 року, до 110-річчя цього письменника-символіста, товариством був випущений стислий довідковий буклет із біографією і переліком видань творів митця і про нього, проведений урочистий концерт.

Цього разу з авторською, спеціально підготовленою для циклу наукових семінарів Українського Реріхівського товариства, лекцією виступила провідний науковець відділу архівів Національного центру народної культури «Музей Івана Гончара», керівник Міжнародної науково-дослідної групи «Василь Єрошенко та його час», перекладач творів В.Я.Єрошенка з есперанто та японської мов Юлія Патлань, яка вивчає й досліджує творчість митця з 1997 року.

У вступному слові Володимир Андрійович дав коротке резюме круглого столу «Цивілізаційний поступ Індії: погляд з України», що був проведений Всеукраїнською асоціацією індологів цього ж дня. Він назвав теперішню офіційну українську індологію “дівчинкою, яка соромиться говорити про велике, про прекрасне, про найголовніше для життя”.

У виступі Володимира Козара було показано, якою незвичайною постаттю був С.М. Реріх: “З найбільших індологів, яки були в останні часи, слід згадати С.М.Реріха. Він справді великий індолог, і Л.В.Шапошникова, яка теж є визнаним індологом, лауреатом премії Джавахарлала Неру, казала, що коли розмовляла з Святославом Миколайовичем про Індію, то вона себе вважала маленькою-маленькою ученицею — настільки широко й глибоко Святослав Миколайович знав Індію — не з книжок, а з експедицій. Реріхи завжди пізнавали культури не з книжок, а з експедицій».

«Мене дуже вражає, — казав далі В.Козар, — саме явище Святослава Миколайовича як людини. Це не просто людина, як ми всі. Це якийсь інший тип людини з величезними можливостями пам'яті, з величезними можливостями кольорового бачення, прозрівання археології, етнографії, фольклору. Це людина, яка може вмістити у собі всі часові виміри до безмежності. Це інший тип людини, це постать, яка стоїть над людством. І про це мала би говорити і наука. Але наука якось так соромливо відвертається.

От я взяв книжку Людмили Василівни, 1993 рік, серія «Мала Реріхівська бібліотека». Людмила Василівна від самого початку бере цитату самого Святослава Миколайовича, і я ось так ось прочитав і думаю: це дійсно геніальна людина, коли вона в одному реченні може розказати всю свою біографію. Розумієте — в одному реченні. Яка це цільність, який синтез, яка це точність. Святослав Миколайович пише: “Можна тільки сказати з впевненістю, що моя любов до Природи, до мистецтва, вивчення філософії, і внутрішнього устремління до духовного світу, давали мені найбільші натхнення, були провідними зірками і створили найвищі неоціненні скарби мого життя”. Оце — автобіографія художника. Все в нього є. І вбачається в цих словах усе те, що він зміг зробити.”

Далі Володимир Козар сказав, що С.М.Реріх був також великим економістом. Він звернувся до Прем’єр-міністра Індії, з пропозиціями про те, де треба на ріці Біас поставити мости, де розмістити курорти, де розмістити птахофабрики для того, щоб годувати туристів, де виявити цілющі води, де камінне вугілля для опалення, де газ, де воду, де заповідники зробити. Це було зроблено на рівні політики, економіки, було введено в життя. Тобто така людина велика бачить цілісно картину країни. С.М. Реріх ставився до Індії, до всієї території, як до великої цілісності, і вмів допомогти народу найкращими своїми проектами.

А ще Володимир Андрійович казав, що слова таких великих людей обов'язково треба перекладати українською, бо мова — це справжній фронт, справжня битва.

Повна розшифровка аудіозапису виступу Володимира Козара

В виступі Юлії Патлань було вперше представлено новий переклад твору В.Я. Єрошенка «Орлині Душі» (1921) з японської мови українською, підкресливши паралелі й тотожності символічного мистецтва доби модерну з реаліями нашого сьогодення. Було окремо проаналізовано образи вогню, полум’я, серця/душі в поезії В.Я. Єрошенка «Хомарано», мотив волі й волелюбності у тексті «Орлині Душі», особливу ритмічну та звукописну організацію текстів незрячого автора.

На думку доповідача, творчість В.Я.Єрошенка має розглядатися у контексті духовних шукань тієї доби, і одним із шляхів осягнення символіки творів цього письменника може бути філософська система Живої Етики, образність якої споріднена з образністю творів Єрошенка і походить з одного з нею джерела — східної традиції духовних Вчителів.

Доповідач підкреслила особливу важливість цієї традиції та те, що сама вона є ученицею і продовжує справу учня В.Я.Єрошенка по Московській школі сліпих, кандидата економічних наук, індолога В.Г. Пєршина, одного з авторів книги «Імпульс Єрошенка», який є єднальною ланкою між нею та Василем Яковичем.

Ілюстраціями до лекції слугували картина М.К.Реріха «Наказ Учителя», фотографії Василя Єрошенка та місцевостей, де він побував.

На завершення було показано документальний фільм «Зелена зірка Василя Єрошенка» (1990, Ростовська кіностудія документальних фільмів, режисер Ада Лазо).

Юлія Патлань. Вступна стаття до казки Василя Єрошенка «Орлині Душі».
Василь Єрошенко. Орлині Душі. Пер. з японської — Юлія Патлань, 2015.