рус
укр

Захист імені та спадщини Реріхів

Семінар

Вівторок,
9 квітня 2019
Початок о 18:30

Тема:

Актуальність Пакту Реріха у порятунку національної культури


м.Київ-34,
вул.Володимирська, 45-а

Київський будинок вчених

новий сайт

***

Центр-Музей імені М.К.Реріха – без перебільшення, Велике Явище Світу, гідне унікальної Родини Реріхів. Ясно також, що руйнування «Майстер-Банку» у Москві – це виклик і удар по гідності і правах людини, громади. Це виклик світовій громадськості.

– Тому закликаємо передусім до усвідомлення того, що показала свій лик сила ворожа до всього культурного і прогресивного, проявився давній ворог людства.

– І потрібно насамперед вивести на світло те, що ховається за лаштунками Центрбанку.

– Треба різносторонньо висвітлити й розтиражувати все, що допоможе виявити нагле лукавство і цинізм Тьми, яка зазіхнула на найсвятіше і конче необхідне для виживання людства.

– Маємо усвідомити і розказати людськості, що зруйнування «Майстер-Банку» – не просто боротьба жадібних кланів за власність і великі гроші. Звичайно, і це присутнє, де цінності великі. Але в цьому разі цінності є вищими за гроші – якщо говорити про вічне і безцінне мистецтво. Що тоді говорити про цінність унікальної спадщини Родини Реріхів не просто як найвищого мистецтва світу, але й такого, що тісно пов’язане з майбутнім людства, його виживанням.

Ось що маємо усвідомити в першу чергу, щоб зрозуміти, що відбувається на очах усього світу, нагло паплюжиться, відверто знищується. А отже, і ми мусимо бути відвертими і мужніми у своїх діях. Не можна допустити нечуваного зухвальства і наруги над цілим культурним явищем планетарного значення. Це явище духу і духовної революції. Дух людини – це вічний революціонер!

Є у світі єдина сила, яка може протистояти організованій, добре структурованій силі, що добре маскується в державних апартаментах і вміло використовує державні механізми владних структур – це сила міжнародної культурної громадськості і кожного громадянина, який відчуває всю глибину трагічності руйнування Центру-Музею імені М.К. Реріха в Москві як загальнолюдської цінності. Це не може відбутися через нашу мовчазну згоду: на нас всіх лягає велика відповідальність, особлива відповідальність на тих, хто давно знає цю історію боротьби за створення культурного Центру в Москві як магніту згідно заповіту Реріха.

Історія з Реріхами красномовно це підтверджує, якщо розглядати її цілісно і неупередженно. Вся ця історія, завдячуючи тій самій горбачовській «Гласності» і видавничій діяльності недержавної організації МЦР, видрукувана й розіслана у бібліотеки різних країн.

Принагідно маємо не забути про Людмилу Шапошникову та її мудру стратегію боротьби – мужність, безстрашшя, тактику поступовості розбудови, опрацювання та оприлюднення всіх документів, пов’язаних з історією Реріхів. Її талант письменниці та історика дуже вдало поєднався з організаторськими здібностями будівничого. Їй вдалося створити унікальний Центр-Музей супроти смертельного опору армії чиновників «центру негативної стратегії» державної посттоталітарної машини. Тільки подвигом можна назвати все, що їй вдалося зробити на тлі справжньої битви. Треба бути було воїном і зодчим, як це було за часів Київської Русі, Ярославом Мудрим, зодчим духовної Софійності, «Непорушної Стіни», слов’янської книжності та мозаїчної непорушності Культури. Тільки таку високу оцінку можемо дати Подвигу Л.В.Шапошникової. Особисті здобутки та її власний приклад надихали громадськість на побудову Музею ім. М.К. Реріха як храму – Світлого Града.

З найдальших куточків Землі відгукнулись ентузіасти і допомагали, хто чим міг: хто грошима, хто трудом, хто щирим помислом на віддалі. Енергетика Людмили Шапошникової давала імпульс будівництву і радість нового будівництва.

Серед ентузіастів будівництва музею був і Борис Ілліч Булочник. Я особисто знайомий з паном Булочником та його родиною: дружиною Надією Михайлівною, сином Олександром, з 1996 року, коли працював художнім керівником музею імені М.К. Реріха в Москві. І можу впевнено сказати, що Булочник – чесна моральна людина, як і вся його родина. Музей Реріха і спадщина для нього не захоплення просто заради якихось таємних планів, а духовний шлях, як і для багатьох із нас, усвідомлення та розуміння важливості духовного вдосконалення. Йому властиві вихованість, скромність, стриманість, володіння собою, практичність, винахідливість, організованість – тобто всі риси культурної позитивної людини. І ніхто ніколи не доведе мені, що Булочник –терорист і шахрай… І його дружина Надія Михайлівна, син, родина в Києві –шахраї. До речі, я часто виконував прохання родини Булочника, а саме – передати рідним матеріальну допомогу, книги, речі, невеликі кошти, поздоровлення. Родина проста, як і ми всі, з вічними турботами звести кінці з кінцями.

От таким Борис Ілліч і прийшов до МЦР, і поступово розбагатів і організував банк, став допомагати музею, проплачував будівельні роботи, реставраційні, проекти, багато робилося на ентузіазмі безкоштовно. Видно було, що він талановитий будівельник, який глибоко знає технологію, якість робіт, має художній смак, тобто все те, що повинен мати справжній будівничий. Йому притаманна культурна поведінка на виробничих нарадах, без вульгарщини і грубості, звичної в будівельних колах. Де такого знайти будівничого?

Пам’ятаю нараду в серпні 1997 року, за кілька місяців до відкриття музею, у відреставрованій садибі Лопухіних. Стояло питання, чи бути музею, чи ні: стіни, підлога ще не були готові. І ми, архітектори, художники, били на сполох. Людмила Василівна була дуже стурбована і ставила питання – бути чи не бути? Ми розуміли: якщо будуть стіни, стеля і підлога, то питання за обладнанням, креслення вже відіслали до Німеччини. Потрібна була воля і рішучість, а необхідних коштів не було. А без елементарного музейного обладнання музею не буває. Тоді Борис Ілліч зробив мужній вчинок – все було оплачене, хоч треба сказати і про народну пожертву: кошти присилали також люди з різних куточків Росії, ближнього і дальнього зарубіжжя і навіть інкогніто. Окрім держави, яка не дала ні копійки. Дійсно – всенародна розбудова толокою. Прекрасне дійство побудови Храму! По-дружньому їздили за оздоблюваними матеріалами, ніхто не рахувався з посадами, рангами. І Людмила Василівна їздила підбирати матеріали оздоблення. Слід сказати, що вона займалася абсолютно всім, аж до сантехніки і прибирання території.

Окрема історія – територія і садиба Лопухіних, в якій довго розміщався Мінтяжмаш, а потім вона довго стояла без господаря. Це треба було бачити – захаращена руїна, де хазяйнували орди щурів і прогризали все: бетон, цеглу, камінь, дерево, – просто пожирали все. Як очевидець, я міг би багато розказати про битви серед ночі, коли вони наважувались нападати на людей. Ми ночували там, де працювали, прямо в кімнатах садиби. Але про це іншим разом.

Зараз наводжу приклад, щоб зрозуміти, з яких трущоб зводилася пам’ятка архітектури – садиба Лопухіних. Жодна державна організація нізащо не взялася б за цю справу, тому і стояла ця руїна посеред Москви поруч з Кремлем і музеєм ім. О.С.Пушкіна. Серед кількох об’єктів, запропонованих Святославу Реріху Михайлом Горбачовим для створення громадського музею, була й садиба Лопухіних. Саме з такою умовою передавалася спадщина Реріхів в Росію безкоштовно. Святослав Реріх вибрав цей об’єкт для створення громадського Центру-Музею, і йому передав безцінну Спадщину своїх батьків в обмін на приміщення і державні гарантії. Святослав Миколайович вибрав садибу Лопухіних і треба було бути пророком, щоб у цих трущобах розгледіти майбутній всесвітньо відомий духовний Центр! Пророк був справжнім, і дуже скоро виріс прекрасний палац з зеленим партером і квітниками на диво людям. Людмила Шапошникова, Юлій Воронцов, Борис Булочник за підтримки громадськості Росії і світу створили Центр планетарного значення, потрібний для відродження Росії й усіх країн світу.

А що держава Росія? Держава виставляла капкани, всіляко заважала, вибудовувала плани захоплення Спадщини, втягувала у судові процеси, намагалася захопити приміщення і картини різними казуїстичними методами. Ні копійки не виділяла на всенародну будову. Нібито громадська власність не є в державі Росії законною, а громадяни не російські.

Держава чинить злочинно! – це треба визнати. Про це свідчить багатотомна історія Родини Реріхів.

Попри існування Коституції, виписаних прав громадян, держава відокремилась, як щось інше, примарне і втаємничене, але всесильне і з своїм неписаним правом меча, крові, і Абсолютної Істини. Прикметно, що в Росії триває те саме, що відбувалося в Римській імперії 3 – 4 століття, а саме привласнення Вчення Христа, як ідеології імперії за Костянтина Першого. Вражають методи і засоби І-го Риму, ІІ-го – Візантії, і ІІІ-го Риму – Московського царства: агресія проти носіїв Вчення і вишукане лукавство у застосуванні до інтересів імперії. Таке враження, що впродовж століть втілюються одні й ті ж самі особистості. І чи не тому з Євангелії був викинутий космічний закон реінкарнації? Як могло після розвалу Союзу і здобуття незалежності Республік і, в першу чергу, Росії, відродитись зло старих імперій? Як з руїн тоталітарної імперії постав «Новий Рим» – який по порядку, 4-й, 5-й, чи це все той самий перший – невмирущий? Невідомо! Головне, він є, і не примарний, а цілком реальний!

Жорстоке зруйнування «Майстер-Банку» – це не просто пограбування вкладників, насамперед моральне знищення живої людини – Б.І. Булочника та його родини. Тероризм в Росії – це перша стаття до розстрілу. Але це відверта неправда, це злочин, за який мають відповісти конкретні автори цього сценарію, виконавці, всі, хто активно бореться проти Реріхів під керівництвом «центру негативної стратегії» при Кабміні Росії. Про існування його ми знаємо, і прізвища також.

Цей репресивний орган має бути негайно ліквідований і відданий Гласності.

Структури громадські і відділи в регіональних службах безпеки подібних структур не повинні бути у нових національних країнах, що утворились.

Реріхівські організації, «спеціально створені», мають бути також оголошені.

Вони підтримують державу у злочині.

Вони лукаво імітують реріхівський рух і прикривають державний злочин «дружбою і єдністю» з Росією, «місійністю» Росії, поверненням до цінностей СРСР. Це політичний маніпулятивний метод ідеології держави.

Насправді вони виступають проти реріхівських ідей, Заповіту Реріхів і програм, розгорнутих в МЦР, Центрі-Музеї імені М.К.Реріха як справжнього реріхівського напрямку. Вони вводять в оману неофітів реріхівського руху, які й так перебувають під впливом маніпулятивної фальшивої політичної єдності з Росією. Справжня єдність духовна. Це явище Духу, явище Культури, а не політики. Це явище Духовної Революції поза політичними кордонами. Міжнародний Центр Реріхів під керівництвом Людмили Шапошникової ніколи не припиняв співпраці з колишніми республіками і країнами світу, поважаючи їхню національну неповторність і недоторканість, їхні національно-визвольні прагнення до свободи та утвердження нового планетарного мислення. Реріхівська «єдність у різноманітті» не має нічого спільного з єдністю політичною, такою трудною для усвідомлення. І часто навіть ті, що співпрацюють і захищають МЦР багато років на повірку виявляються прибічниками державної лінії маніпуляцій єдністю і дружбою. Такі труднощі у формуванні нової свідомості у нашому суспільстві.

***

Не можна не обуритись на явище, що відбувається навколо «Майстер-Банку» і Центру Музею імені М.К.Реріха, створеного за участю «Майстер-Банку» і особистого внеску Бориса Ілліча та його родини. Всі вони свідомі послідовники Реріхів, і це не може бути причиною звинувачення у тероризмі та ін. в стилі визначення Синоду Російської православної церкви 1994 року про Реріхів і Блаватську і всіх, хто поділяє іхні погляди.

Послідовники Вчення Живої Етики не є «заблудші овечки», приречені на закланіє, яких треба принести у жертву. Саме життя підвело їх до вивчення ідей Живої Етики. Власний досвід і усвідомлення ідей нового мислення – чисто природній процес вдосконалення, і його не можна зупинити жодною ідеологією і репресивними методами. Булочник свідомо поєднав своє життя з будівництвом найпрекраснішого явища сучасності і не має стати жертвою злого замислу. Громадськість світу має висунути звинувачення державі, її керівництву і виконавцям такого наглого злочину проти чесних громадян Росії. Держава не може вести війну проти цілого планетарного явища. До речі, МЦР – асоційований член ООН, ЮНЕСКО, інших світових організацій, які зобов’язані захистити МЦР і його співзасновника, спвітворця, сподвижника Людмили Шапошникової. Ці видатні діячі Культури мають бути відмічені особливими нагородами, і ніхто не має права загрожувати їхній благородній справі. Не може відмовчуватись ніхто, займаючи відповідальну посаду чи то в державних структурах, чи громадських. Невже всі чиновники на службі у зла, у полоні страху? Є конче чесні і які не бояться, бо інакше – на чому б трималась держава, країна.

Скажемо ще раз відверто, що створення музею, який заснував Святослав Реріх в Москві – велике планетарне Явище і воно пов’язане з еволюцією людства. Ми зобов’язані зрозуміти і оцінити по-справжньому це Явище. Без героїчного подвигу Людмили Василівни Шапошникової – довіреної особи С.М.Реріха і жертовного меценатського внеску Б.І.Булочника не відбулося відкриття Центру-музею імені М.К. Реріха, а також не була б відреставрована садиба Лопухіних в Москві. Зауважмо на те, що все робилося на ентузіазмі громадян різних країн світу, без копійки державних коштів. Хіба не це визначальне Явище стало головною причиною незадоволення державних чиновників, а від того – агресивних вчинків?

Ми маємо право вимагати від держави дотримання законів згідно Конституції і міжнародного права:

* Держава не може мати таємних планів поза законами;
* Держава не може використовувати репресивні методи проти своїх громадян без розслідування і суду;
* Держава мусить поважати Заповіт Святослава Реріха – його волю створити громадський, а не державний музей свого батька.
* Держава мусить відмовитись від своїх зазіхань на Спадщину Реріхів і Музей імені М.К.Реріха, МЦР і повернути ліцензію «Майстер-Банку», відшкодувавши втрати. І головне – повернути чесне ім’я керівникові
банку – Борису Іллічу Булочнику, його родині, співробітникам і клієнтам. Так буде справедливо, це і буде уроком для тих, що думають приховатись за державними лаштунками;
* Держава мусить повернути 288 картин, які незаконно утримує Державний музей народів Сходу;
* Держава не буде перешкоджати діяльності МЦР і його спонсорів;
* Держава виконає всі гарантії, дані М.С.Горбачовим;
* Держава розформує структури із захоплення Спадщини Реріхів;
* Держава не може мати таємного «центру негативної стратегії».
* Держава гідно відзначить 140 років від дня народження Миколи Костянтиновича Реріха, 110 років від дня народження Святослава Миколайовича Реріха, виконавши свої гарантії і обов’язки держави у 2014 році, році Культури в Росії, оголошеному Президентом.

Для України знаменним є те, що вона була єдиною країною, яка зробила на державному рівні Постанову Кабінету Міністрів України від 29.03.94 №184 про святкування ювілеїв Реріхів у 1994 році. Постанову було виконано. В 2014 році Україна святкує 200 років від дня народження Т.Г.Шевченка. Реріх і Шевченко – велика тема для відродження Культури і розбудови Нової Країни.

Такі наші вимоги і такий максималізм мусить бути, коли тьма діє на основі неправди. І це не утопія, а закон необхідності виживання людства. Тьма не може вводити населення в оману і чинити розправу за ідеологічними мотивами.

Захистімо Бориса Ілліча Булочника і його родину. Він не терорист і не шахрай.

Захистімо Л.В. Шапошникову – вона не ворог державі Росія.

Захистімо Центр-Музей імені М.К.Реріха та його співробітників.

Захистимо Спадщину Реріхів від державного пограбування та ідейного спотворення.

Справедливість має восторжествувати, чого б вона нам не вартувала, навіть тілесної жертви! Не віддамо пітьмі «Пречистий Град» – Центр-Музей імені М.К.Реріха на плюндрування «навіть, якщо нас розстріляють!» – Людмила Шапошникова. «Вперед і без страху!»

Памятаймо про:

«Дух, що тіло рве до бою» – Івана Франка.

«Усвідомлення Краси спасе!» – Миколи Реріха.

«Будемо завжди прагнути до Прекрасного!» – Святослава Реріха.

Це найсильніша зброя і наш порятунок.

Голова МГО «Українське Реріхівське Товариство»,
колективного члену Міжнародного Центру Реріхів
Володимир Козар

12 3