рус
укр

Захист імені та спадщини Реріхів

Семінар

Вівторок,
25 квітня 2017
Початок о 18:30

Тема:

Новий імпульс ідеї
Пакту Реріха у творчості
Людмили Шапошникової

м.Київ-34,
вул.Володимирська, 45-а

Київський будинок вчених

новий сайт

Чи потрібен Росії громадський Музей імені М.К.Реріха?

Олександр Стеценко

Задля Культури доводиться терпіти багато. <…>
Щось дуже темне сквозить за невігласькими випадами
проти Культури. <…> І чим ідеал вищий,
тим більше псів на нього гавкотять.

М.К.Реріх

Відкриття виставки «Пакт Реріха. Історія і сучасність» у штаб-квартирі ООН в Нью-Йорку

Відкриття виставки «Пакт Реріха. Історія
і сучасність» у штаб-квартирі ООН
в Нью-Йорку (15 квітня 2015 р.)

З великим хвилюванням відвідала Музей Реріха.
Генеральний директор ЮНЕСКО І.Бокова

Напевне, історично не випадково склалося так, що в один рік ми святкуємо два значущі ювілеї: Перемогу у Великій Вітчизняній війні й підписання Пакту Реріха, спрямованого на запобігання війнам та збереження світової культурної спадщини. Хронологічно Пакт на 10 років випереджає Перемогу, й хтозна, як склалася б доля світу, якби воля тодішніх керівників європейських країн щодо збереження миру й підписання цього історичного документа була сильнішою й твердішою. Але вони обрали шлях до загибелі у війні й потурання германській експансії. Кажуть, історія повторюється, тільки на новому етапі. Схоже, що це так і є. Культура та мир знову у небезпеці й потребують нашого активного захисту.

Пакт Реріха – перший міжнародний Договір, спрямований на безумовний захист світової культурної спадщини як у воєнний, так і в мирний час. Його запропонував Микола Реріх – видатний російський художник, мислитель, вчений, мандрівник та громадський діяч, який заклав підґрунтя всього міжнародного права у сфері захисту культури та діяльності ЮНЕСКО. Основна спрямованість Пакту – Мир через Культуру – є сьогодні актуальною, як ніколи.

Міжнародний Центр Реріхів (МЦР) спільно з Міжнародним Комітетом зі збереження спадщини Реріха, за останні три роки здійснює міжнародний виставковий проект «Пакт Реріха. Історія та сучасність», який нагадує про незворотну загибель скарбів культурної спадщини в результаті двох світових воєн та постійних збройних конфліктів, які давно переросли у третю, так звану повзучу, світову війну. Але найголовніше полягає у тому, що цей проект заново відкриває для багатьох й багатьох Пакт Реріха, його миротворчу й гуманістичну сутність, його можливості для майбутнього людства на нашій планеті. Виставки цього проекту з успіхом відбулися у багатьох країнах Європи, Латинської Америки, Азії, у понад 80-х містах Росії. 15 квітня 2015 року, у 80-ту річницю підписання Пакту Реріха у Вашингтоні, цю виставку було відкрито у будинку Генеральної Асамблеї у штаб-квартирі ООН у Нью-Йорку [1].

Відкриття виставки «Пакт Реріха. Історія і сучасність» у штаб-квартирі ООН в Нью-Йорку

Відкриття виставки «Пакт Реріха.
Історія і сучасність» у штаб-квартирі ООН в Нью-Йорку

У своєму зверненні з нагоди 80-літнього ювілею Пакту Реріха та відкриття виставки «Пакт Реріха. Історія та сучасність» Генеральний Секретар ООН Пан Гі Мун підкреслив: «Цього року міжнародна спільнота відзначає 80-річчя Договору про захист художніх та наукових закладів та історичних пам’яток – у той самий час, коли основна його ідея є актуальною, як ніколи. <…> Ця виставка віддає належне новаторській ідеї Пакту Реріха й свідчить про нашу рішучість просувати цю ідею вперед. Я хочу подякувати Міжнародному Центру Реріхів за організацію цієї надихаючої виставки. Я закликаю Уряди й народи в усьому світі об’єднати зусилля, аби захистити нашу спільну спадщину й усе людство» [2].

Генеральний директор ЮНЕСКО Ірина Бокова у своєму листі до МЦР від 10 квітня 2015 року також вказала на значущість ювілейної виставки: «Ця виставка є дуже актуальною сьогодні, коли ми відзначаємо 80-річчя Договору про охорону художніх та наукових закладів та історичних пам’яток, – у той час, коли його ідея є актуальною, як ніколи. Щодня в усьому світі пам’ятки культури зазнають руйнування, і стає все більш очевидно, що ми маємо ще активніше прагнути до захисту вселюдської спадщини в усьому її різноманітті, а також до толерантності. Дух Пакту Реріха співзвучний з мандатом ЮНЕСКО. …Я б хотіла, щоб Ви знали, що ЮНЕСКО спільно з ООН цілковито підтримує ці урочистості» [3].

Кінець квітня 2015 року було ознаменовано для МЦР двома особливими подіями. 27 квітня на нашу адресу надходить лист Генерального директора ЮНЕСКО, пані Ірини Бокової, в котрому вона, зокрема, писала: «Я з великим задоволенням відвідаю Ваш музей у Москві під час мого візиту до Російської Федерації у травні, що настає. Цей візит збігатиметься з 70-літньою річницею закінчення Другої світової війни». Ми із піднесенням сприйняли цю новину й повідомили до Парижа, що з великою радістю приймемо Генерального директора ЮНЕСКО у нашому Музеї.

Наступного дня, 28 квітня, пролунав дзвінок з Інформаційного Центру ООН у Москві. Їх цікавило питання, чи зможемо ми 9 травня прийняти у себе Генерального Секретаря ООН Пан Гі Муна й показати йому громадський Музей імені М.К. Реріха. Ми, зрозуміла річ, відповіли, що з радістю приймемо й Генерального Секретаря ООН. Таким чином два керівника найзначущіших у світі міжнародних міжурядових організацій висловили готовність відвідати Музей імені М.К. Реріха Міжнародного Центру Реріхів під час своїх коротких візитів до Москви.

Під час постійних контактів із співробітниками Інформаційного Центру ООН у Москві з організації візиту Генерального Секретаря ООН Пан Гі Муна до громадського Музею імені М.К. Реріха, нам стало відомо про безпрецедентне зацікавлення апарату Генсека в організації його візиту до нашого музею. Здійснити це бажання Генерального Секретаря було досить складно, оскільки візит до Росії був одноденним, 9 травня, а це й парад на Красній площі, і прийом у Кремлі, і зустріч з Президентом РФ, і вечірній концерт на Красній площі, і багато іншого. Та все ж таки візит Генерального Секретаря ООН до Музею імені М.К. Реріха було заплановано у період з 17.45 до 18.45, одразу ж після зустрічі з Президентом РФ В.В. Путіним.

Генеральний директор ЮНЕСКО Ірина Бокова і Генеральний
директор Музею імені М.К.Реріха Людмила Василівна Шапошникова

Генеральний директор ЮНЕСКО Ірина Бокова і
Генеральний директор Музею імені М.К.Реріха Л.В.Шапошникова

7 травня нам стало відомо про складнощі апарату Генерального директора ЮНЕСКО Ірини Бокової в організації її візиту до нашого музею. Але ці перешкоди все ж було подолано, і 8 травня нам повідомили з Інформаційного Центру ООН, що пані Бокова відвідає музей разом з Генеральним Секретарем ООН Пан Гі Муном.

9 травня ми усі були в радісному очікуванні. Одночасне відвідання нашого громадського музею двома лідерами провідник міжнародних організацій, як кажуть, багато чого варте. Як і належить, представники ФСО, які забезпечують охорону високо посадовців – гостей Президента РФ, прибули до музею завчасно за півтори години, щоб перевірити очікуваний маршрут Генсека ООН. Прибули й представники ЗМІ. Але Пан Гі Мун та Ірина Бокова так і не змогли 9 травня приїхати до Музею. Спричинилася до всього значна затримка їхньої зустрічі з Президентом РФ В.В. Путіним.

Пан Гі Муну, який вилітав з Москви рано-вранці 10 травня, вже не судилося цього разу побувати у нашому Музеї. Та якою ж була наша радість, коли ввечорі 9 травня ми отримали вістку про те, що наступного дня Генеральний директор ЮНЕСКО пані Ірина Бокова все ж приїде до нас!

 Генеральний директор ЮНЕСКО Ірина Бокова в Музеї імені М.К.Реріха

Генеральний директор ЮНЕСКО Ірина Бокова
в Музеї імені М.К.Реріха

Серед дня 10 травня кортеж Генерального директора ЮНЕСКО в’їхав до Садиби Лопухіних, на території якої розташовано Музей імені М.К. Реріха. Її супроводжували Постійний представник РФ при ЮНЕСКО Е.В. Митрофанова та відповідальний секретар Комісії РФ у справах ЮНЕСКО Г.Е. Орджонікідзе. Незважаючи на те, що на візит планувалося тільки 20 хвилин, пані Ірина Бокова перебувала у Музеї понад годину. З великим зацікавленням Генеральний директор ЮНЕСКО оглянула його постійну експозицію. Під час зустрічі з генеральним директором Музею імені М.К. Реріха Л.В. Шапошниковою вона висловила своє захоплення чудовим Музеєм. Під час цієї зустрічі будо досягнуто домовленостей про подальшу співпрацю МЦР та ЮНЕСКО. «З великим хвилюванням відвідала Музей Реріха, – записала Генеральний директор ЮНЕСКО у книзі відгуків відвідувачів Музею. – Пакт Реріха, підписаний ще 1935 року, став основою міжнародної Конвенції захисту культурних цінностей у конфліктах, котру ЮНЕСКО цінує. Ця мудрість і гуманізм Реріха продовжують нас надихати»[4].

Такою є висока оцінка, дана Генеральним директором ЮНЕСКО та Генеральним Секретарем ООН творчій спадщині Миколи Реріха, його Пакту, спрямованому на захист Миру через Культуру, а також діяльності громадського Музею імені М.К.Реріха Міжнародного Центру Рерхів у справі збереження та популяризації цієї спадщини.

Здавалося б, що й керівництво Росії має займати аналогічні позиції щодо спадщини Реріхів та громадського Музею імені М.К.Реріха. Не візьмуся судити, як зараз Володимир Путін ставиться до спадщини Реріхів, бо нам не відомі його сьогоднішні висловлювання з цього приводу. Та 2002 року, під час свого офіційного візиту до Індії, Президент РФ та Прем’єр-Міністр Індії зробили таку спільну заяву: «Росія та Індія відзначили важливість збереження й підтримки унікальної художньо-культурної спадщини Реріхів, яка має неминуще значення для російсько-індійської дружби» [5]. У своїй промові під час відвідання штату Карнатака у грудні 2004 року Президент РФ В.В. Путін сказав: «…для росіян Карнатака – це й місце особливого тяжіння, адже тут понад 40 років жив і працював Святослав Миколайович Реріх, духовна й творча спадщина якого є однаково дорогою і в Росії, і в Індії» [6].

Що ж відбулося в Росії, якщо за десять років потому Міністерство культури, кероване В.Р. Мединським, значно активізувало свою боротьбу проти Міжнародного Центру Реріхів, який зберігає ту саму спадщину Реріхів, про важливість та значущість якої заявляв і Президент Росії, і Прем’єр-міністр Індії? Які мотиви спонукають керівника Мінкультури йти на явне зруйнування громадського Музею імені М.К. Реріха, заснованого Святославом Реріхом, сином видатного художника, мислителя й творця Пакту? Адже значення діяльності громадського Музею, для якого С.М. Реріх безоплатно передав безцінну спадщину своїх батьків, Миколи та Олени Реріх, так високо було оцінене і Генеральним Секретарем ООН, і Генеральним директором ЮНЕСКО.

Генеральний директор Музею імені М.К.Реріха Л.В. Шапошникова і
Міністр культури РФ О.О.Авдєєв на відкритті виставки «Пакт Реріха.
Історія і сучасність» в штаб-квартирі ЮНЕСКО в Парижі
(2 квітня 2012р.)

Генеральний директор Музею імені М.К.Реріха
Л.В. Шапошникова і Міністр культури РФ О.О.Авдєєв
а відкритті виставки «Пакт Реріха. Історія і
і сучасність» в штаб-квартирі ЮНЕСКО в Парижі
(2 квітня 2012р.)

Не зупинятимусь на перипетіях цієї боротьби, прикладів якої за 25-літню історію нашого Музею достатньо. Відзначу лише те, що за час керівництва О.О. Авдеєва Міністерством культури (2008-2012) було відновлено справедливість щодо волі Святослава Реріха – МЦР було визнано його спадкоємцем. Вдалося відстояти діяльність громадського Музею імені М.К. Реріха на території об’єкта культурної спадщини XVII–XIX ст. «Садиба Лопухіних» від зазіхань Росмайна та Державного музею Сходу. Було розв’язано й інші складні проблеми, які заважали МЦР розвивати діяльність громадського Музею імені М.К. Реріха. Але з приходом до Міністерства культури В.Р. Мединського та його команди вектор ставлення міністерства до Музею і в цілому до спадщини наших видатних співвітчизників було змінено на протилежний.

2014 рік, оголошений в Росії Роком Культури, було позначено трьома ювілеями родини Реріхів: 140 років від дня народження Миколи Реріха, 135 років – Олени Реріх і 110 років – Святослава Реріха. До цього варто додати ще один ювілей: минулого року нашому Музею виповнилося 25 років. Але Міністерством культури ці події ніяк не було відзначено. 2015 року не було помічено й 80-літній ювілей Пакту Реріха, незважаючи на його визначне значення у створенні міжнародних механізмів, які регулюють збереження й захист спадщини культури, серед яких Гаазька конвенція про захист культурних цінностей у разі збройного конфлікту 1954 року та багато інших.

Однак хіба те, що відбувається у світі, не спонукає замислитися про захист і збереження багатонаціональної культури Росії, про актуальність Пакту Реріха у справі збереження миру? Сьогодні у різних регіонах планети палахкотять збройні конфлікти, в результаті яких гинуть мирні мешканці та по-варварськи знищується культурне надбання людства. Політичні та економічні механізми нездатні зупинити страхітливі звірства й руйнування. Але й у мирний час на ниві культури відбуваються найдраматичніші події.

Так, Міністерство культури досі не здійснило жодних правових дій з розшуку розграбованої за 55 років з квартири Юрія Реріха у Москві спадщини Реріхів, яка є національним надбанням Росії [7]. Більше того, з мовчазної згоди Міністерства культури ця частина спадщини стала повністю легально з’являтися на аукціонах в Росії. Також Мінкультури продовжує приховувати факти зникнення великої кількості картин Реріхів з колекції, яка належала за життя Святославу Реріху й яку він заповідав громадській організації для Музею імені М.К. Реріха [8]. Тому дуже зрозумілим є прагнення цього відомства прибрати з культурного поля країни непоступливий громадський Музей імені М.К.Реріха й заволодіти тією частиною спадщини Реріхів, яка зберігається у його стінах.

З цією метою, ввівши в оману Президента РФ В.В. Путіна стосовно істинної волі С.М.Реріха, який однозначно вказав, кому саме в Росії він передає спадщину [9], Міністерство культури у 2014-2015 роках домоглося відміни рішень російських судів, які набули чинності й визнали МЦР спадкоємцем Святослава Реріха. 2015 року Міністерство культури наполягло на поновленні розгляду арбітражним судом Москви вимог про виселення МЦР з Садиби Лопухіних [10], яку рішеннями Уряду СРСР, Уряду Москви було передано МЦР у тривалу оренду для розміщення у ній громадського Музею ім. М.К. Реріха, а розпорядженням Уряду Москви, підписаним мером Москви С.Собяніним 2014 року, дві будівлі садиби було передано МЦР у безоплатне користування [11].

Разом з будівлями Садиби Лопухіних Міністерство культури прагне відібрати у МЦР і значну частину території, переданої нам у тривалу оренду Урядом Москви. Заради здійснення цієї мети Мінкультури ініціювало низку арбітражних процесів проти МЦР. Мінкультури не стидається навіть звинувачувати МЦР у незаконному відтворенні унікальної пам’ятки білокам’яної Москви, і з цією метою порушено карну справу [12], нібито за фактом незаконного будівництва! Чимось іншим, аніж спробою залякування керівництва МЦР, пояснити такі дії неможливо.

Слід зазначити, що Міністерству культури добре відомо про те, що МЦР має усі необхідні документи, що підтверджують законність здійснених робіт з відтворення Садиби Лопухіних. У Минкультури також відомо й те, що МЦР усі роботи з відтворення об’єкта культурної спадщини веде відповідно до планового завдання Уряду Москви та виключно за рахунок народних пожертв. Відкриття карного процесу проти МЦР зневажає і величезну кількість громадян Росії та інших держав, які жертвували свої кошти та добровільну працю на відтворення старовинної пам’ятки російського зодчества.

Співробітники ОМОН, які блокували вхід в адміністративну
частину будівлі Музею імені М.К.Реріха

Співробітники ОМОН, які блокували вхід в адміністративну
частину будівлі Музею імені М.К.Реріха

Але й цього Міністерству культури здалося замало. 6 травня, коли ми займалися підготовкою візиту Генерального Секретаря ООН та Генерального директора ЮНЕСКО до нашого Музею, слідчі ГУ МВС РФ по місту Москва прибули до нас у супроводі загону ЗМОП (складом понад 10 осіб) для проведення обшуку та вилучення документів із зазначеної карної справи, які у справі вже в наявності. На певний час діяльність Музею було паралізовано.

Можливо, що не без участі Міністерства культури відбулося й позбавлення громадського Музею імені М.К.Реріха меценатської підтримки. Після того, як наш меценат, Б.І.Булочник, який понад 20 років фінансував усю діяльність Музею, втратив у листопаді 2013 року можливість надавати нам підтримку, МЦР був вимушений призупинити багато культурних проектів.

До всього, що сказане вище, слід додати й наклеп, поширюваний Міністерством культури з метою спаплюжити діяльність МЦР та його керівництва. Як приклад наведу цитату з листа першого заступника міністра культури В.В.Арістархова: «Мінкультури Росії надіслане до МВС Росії звернення про руйнівну антикультурну діяльність Міжнародного Центра Реріхів для перевірки інформації, викладеної в листі Литвинова В.П., щодо можливої протиправної діяльності МЦР» [13]. Слова «можливої протиправної діяльності» не можуть слугувати прикриттям істинного сенсу листа, бо Міністерству культури є добре відомою уся діяльність МЦР. А якщо першому заступнику міністра культури з якихось причин вона була невідомою, то сам зміст наклепницького листа Литвинова мав би, принаймні, насторожити чиновника, якщо він, зауважимо, не зацікавлений якимось чином у поширенні цього наклепу. Принаймні, перший застміністра міг легко зібрати правдиву інформацію про нашу організацію, висока репутація якої досить добре відома як в Росії, так і за її межами. Я вже не кажу про те, що посада Арістархова апріорі зобов’язує до об’єктивної оцінки діяльності культурних закладів країни. Однак якщо цей наклеп відправлений далі «по інстанціях», то немає сумніву в тому, що перший заступник Міністра культури був зацікавлений у його розповсюдженні.

Коли завершувалася робота над статтею, надійшло ще одне підтвердження рішучості Міністерства культури упоратися з невгодним йому громадським Музеєм. «Хамовницька міжрайонна прокуратура, – мовиться у зверненні міжрайонного прокурора Є.І.Пузанова, яке надійшло в МЦР 27 травня 2015 року, – за дорученням прокуратури міста, у зв’язку з завданням Генеральної прокуратури РФ, здійснює перевірку звернення першого заступника Міністра культури Російської Федерації Аристархова В.В. у зв’язку із колективним зверненням громадян про можливе вивезення за межі Російської Федерації спадщини Реріхів…» [14].

Знову Міністерство культури використовує неправдиві обвинувачення на адресу МЦР з метою дискредитації ділової репутації МЦР та його керівництва. Мова у цих листах ведеться про те, що нібито готується продаж картин з колекції Реріхів, яка зберігається у громадському Музеї імені М.К.Реріха заради отримання джерел фінансування МЦР. Думаю, що вже неможливо пояснити високому чиновнику Міністерства культури, що нашу організацію було засновано Святославом Реріхом задля збереження, а не для розпродажу спадщини Реріхів. Не для того меценати купували за кордоном унікальні картини Миколи та Святослава Реріхів та дарували їх музею (таким чином колекція Музею поповнилася кількома сотнями полотен Реріхів), щоб потім їх знову продавати. Якщо свідомість першого заступника міністра культури РФ може припустити продаж культурного надбання Росії, яке, до того ж, поставлене на облік у недержавну частину Музейного фонду РФ, це проблема самого Арістархова, а не МЦР.

Ще раз повторю, що безпрецедентні дії Міністерства культури, спрямовані проти Міжнародного Центра Реріхів, явно свідчать про його прагнення зруйнувати громадський Музей імені М.К.Реріха, заволодіти спадщиною Реріха, яка перебуває на збереженні в музеї згідно волі С.М.Реріха.

У ситуації, в якій опинилася наша організація, нам нічого не лишалося, як звернутися по допомогу до Президента РФ В.В.Путіна. У вересні 2014 року на зверненні виконавиці заповіту С.М.Реріха, генерального директора Музею імені М.К.Реріха, першого віце-президента МЦР Людмили Василівни Шапошникової Президент Російської Федерації Володимир Володимирович Путін наклав таку резолюцію: «Мединському В.Р. Прошу розглянути й доповісти» [15]. Це розпорядження Президента набуло статусу його доручення Пр-2096 та має бути виконане. Нам невідома його подальша доля – невідомо, що доповів Міністр культури главі держави і яке остаточне рішення прийняв Президент за зверненням генерального директора Музею Л.В. Шапошникової.

Не можу повірити у те, що протиправні дії Міністерства культури щодо громадського Музею імені М.К.Реріха Міжнародного Центру Реріхів могли бути схвалені керівником країни. Відмовляюся вірити і в те, що Президент Російської Федерації Володимир Володимирович Путін не згоден з високими оцінками гуманістичних ідей Миколи Реріха та діяльності Міжнародного Центру Реріхів та його громадського Музею, даними Генеральним Секретарем ООН Пан Гі Муном та Генеральним директором ЮНЕСКО Іриною Боковою. І Президент, і Уряд Російської Федерації мали б бути саме зацікавленими у збереженні діяльності громадського Музею, який приносить свою чималу частку міжнародного авторитету Росії. Чого ж тоді керівництво країни надає можливість такої сваволі керівництву Міністерства культури щодо нашого Музею? Питання залишається відкритим.

Кожен острівець культури, кожне прагнення до культури мають бути підтримані й захищені, як найкоштовніша квітка, яка вносить до нашого непростого життя енергію краси та гармонії. І насамкінець вважаю за необхідне ще раз нагадати пророчі слова Миколи Реріха: «Зруйнування музею є зруйнуванням країни – будемо пам’ятати це в усіх смислах» [16].

ПРИМІТКИ
  1. Выставка «Пакт Рериха. История и современность» в штаб-квартире ООН в Нью-Йорке.
  2. Обращение Генерального Секретаря ООН Пан Ги Муна по случаю 80-летнего юбилея Пакта Рериха и открытия выставки «Пакт Рериха. История и современность».
  3. Письмо Генерального директора ЮНЕСКО Ирины Боковой от 10 апреля 2015.
  4. Визит Генерального директора ЮНЕСКО И.Боковой в общественный Музей имени Н.К.Рериха Международного Центра Рерихов.
  5. Высказывания президента Российской Федерации В.В.Путина о Рерихах // Защитим имя и наследие Рерихов: в 6-ти тт. Т. 3. Документы. Публикации в прессе. Очерки. М: МЦР. 2005. С. 36.
  6. Там же.
  7. Ревякин Д. Гибнущее наследие. М.: МЦР, 2010.
  8. Стеценко А. Правда о коллекции Святослава Николаевича Рериха // Центр-Музей имени Н.К.Рериха. Каталог. В 2 т. Т. 2. М.: МЦР, 2010. С. 382–461; Страшная сказка музея Востока: журналистское расследование // Новая газета. 2009. 20 июля. № 77.
  9. Министр культуры В.Р.Мединский в своем письме Президенту РФ В.В.Путину № 4704-01-07-ВМ от 11 ноября 2013 г. скрыл наличие документов владельца коллекции С.Н.Рериха, в которых последний однозначно требовал от Министерства и Президента РФ вернуть коллекцию картин из Государственного музея Востока, где они незаконно удерживаются, в Международный Центр Рерихов.
  10. Определение арбитражного суда Москвы от 12 мая 2015 года по Делу № А40-36843/07.
  11. Распоряжение Правительства Москвы № 452-РП от 21 августа 2014 г.
  12. По инициативе Министерства культуры РФ 19 января 2015 г. отделом дознания УВД по ЦАО Москвы МВД РФ возбуждено уголовное дело № 317003 против неустановленных лиц, которые якобы в преступном сговоре приступили к незаконному воссозданию каретного сарая Усадьбы Лопухиных.
  13. Письмо первого заместителя Министра культуры РФ В.В. Аристархова заместителю Министра внутренних дел РФ М.Г.Ваничкину № 9388-01-54/кР-ВА от 20 октября 2014 г.
  14. Письмо прокурора Хамовнической межрайонной прокуратуры ЦАО Москвы Е.И.Пузанова № 07-03-2015 от 27 мая 2015 г. в МЦР.
  15. Письмо Генерального директора Музея имени Н.К. Рериха, первого вице-президента МЦР Л.В.Шапошниковой № 578 от 12 мая 2014 г. Президенту РФ В.В.Путину.
  16. Николай Рерих. Катакомбы // Николай Рерих. Листы дневника: в 3-х тт. Т. 3 (1942–1947). М.: МЦР, 2002. С. 52.
Інформація підготовлена за матеріалами: Міжнародного Центру Реріхів Центр-Музей імені М.К.Реріха