рус
укр

Захист імені та спадщини Реріхів

Семінар

Вівторок,
16 травня 2017
Початок о 18:30

Тема:

Громадській Музей
імені М.К.Реріха -
орієнтир порятунку людству

м.Київ-34,
вул.Володимирська, 45-а

Київський будинок вчених

новий сайт

Публікація на захист мецената Центру-музею
імені М.К.Реріха Б.І.Булочника
«Не знищуйте відродження меценатства в Росії»

О.В. СТЕЦЕНКО,
перший заступник
генерального директора Музею
імені М.К. Реріха.
Борис Ілліч Булочник

Борис Ілліч Булочник

Традиції меценатства у Росії складалися впродовж кількох століть. Відомо, що Олександр Сергійович Строганов надавав матеріальну допомогу поетові Гавриїлу Романовичу Державіну й байкареві Івану Андрійовичу Крилову. А Анатолій Миколайович Демидов, представник відомої династії меценатів, надавав фінансову підтримку художникові Карлу Брюллову. І коли б не ця фінансова допомога, то невідомо, чи зміг би Брюллов створити шедевр своєї творчості — знамениту картину «Останній день Помпеї».

Особливий розвиток меценатської діяльності стався у кінці XIX — на початку XX століття. До цього часу в Росії виникла вже достатня кількість потомствених і нових меценатів, завдяки істотній допомозі яких ми маємо дивовижний розквіт російської культури. Лише у одній Москві завдяки їх ініціативі відкривалися унікальні галереї і музеї, створювалися нові театри, яким судилося здійснити глобальну театральну реформу, розвивалася вітчизняна наука. Тому імена цих меценатів внесено до скарбниці російської культури. Це Третьяковська галерея, Щукінські і Морозівські збірки сучасного французького живопису, Бахрушинський театральний музей, приватні опери Савви Мамонтова та Зиміна, Московський художній театр, Музей красних мистецтв, на будівництво якого заводчик і великий землевласник Ю.С. Нечаєв-Мальцев витратив понад 2 млн рублів, Філософський та Археологічний інститути, Комерційний інститут. Завдяки пожертвуванням Варвари Олексіївни Морозової стало можливим створення в Росії першої безкоштовної бібліотеки-читальні імені І.С. Тургенєва. До цього далеко не повного списку слід додати, що лиш завдяки меценатству змогли відбутися в Європі знамениті концертні сезони С.П. Дягилєва, з яких почався і триває досі тріумф російського виконавського мистецтва у світі. Впевнено можна сказати, що без меценатів наша культура була б значно біднішою.

З перемогою в Росії соціальної революції майже на 80 років було припинено меценатську діяльність. Цього виявилося досить, щоб цілковито зруйнувати в Росії її традиції.

Борис Ілліч Булочник

Сьогодні за допомогою ухвалення закону «Про меценатів і меценатство» держава намагається заповнити цей пропуск. Але у проект цього федерального закону № 97803567-2 (версія «Консультант Плюс» від 26.10.2012) закладено таку жорстку «вертикаль державної влади», що коли він буде прийнятий в наявному вигляді, то остаточно вб'є паростки відродження меценатства в Росії. Так, в ст. 4 сказано, що «об'єкти меценатської діяльності мають входити до складу відповідних цільових федеральних програм, затверджених Урядом Російської Федерації». А в ст. 5 п. 2 закладено, що «одержувачами меценатської підтримки є фізичні і юридичні особи, що здійснюють професійну діяльність зі збереження і розвитку культурного надбання Російської Федерації», але «відповідно до пріоритетів, встановлених Урядом Російської Федерації або органами державної влади суб'єктів Федерації». Ці витяги з проекту закону свідчать, що держава бажає не лише контролювати меценатську діяльність, а й управляти нею. Виходить, що держава сама бажає призначати об'єкти меценатської допомоги. Для чого це робиться, неважко здогадатися. І ще один приклад. У п. 2 ст. 6 сказано, що «до видів діяльності, відносно яких надання підтримки не може вважатися меценатством, належать усі форми самодіяльності». Неважко здогадатися, що «усі види самостійної діяльності» легко можуть бути поширені і на громадські організації, діяльність яких є самостійною від державного бажання.

Наведені витяги з проекту ФЗ свідчать, що менталітет сучасного російського чиновника продовжує лишатися в лещатах радянського тоталітарного минулого. Якщо стосовно економіки ми спостерігаємо деякі поліпшення у бік демократизації економічної системи, то в царині культури усе залишається в старих рамках: лише чиновник знає, якій має бути культура і як вона має розвиватися. З таким підходом до існуючих численних проблем в області культури нам не зберегти її національні багатства. Я вже не кажу про створення нових.

Зараз ми користуємося тими скарбами культури, які були створені і збережені завдяки колосальній допомозі меценатів попередніх століть. Як казав відомий меценат Павло Рябушинський, «багатство зобов'язує», бо тільки в середовищі російського народу багаті люди дивилися на свою діяльність по множенню свого багатства не лише як на джерело наживи, а й як на виконання певної місії, покладеної на них Богом. Як правильно вважає дослідник московського купецтва П.А. Буришкін, «про багатство казали, що Бог його дав у користування і зажадає по ньому звіту, що виражалося частково і в тому, що саме в купецькому середовищі надзвичайно були розвинені і добродійність, і колекціонування, на яке дивилися як на виконання якоїсь Богом призначеної справи». І жодні їм не нав'язувалися державні програми і пріоритети. Їх меценатська діяльність була за покликом серця. І результат, як кажуть, наявний. Не слід забувати, що більшість музеїв країни були створені за рахунок меценатської діяльності і пожертв колекціонерів.

Проект закону «Про меценатів і меценатство» свідчить ще про один важливий момент. Він полягає в тому, що держава досі не бажає зважати на той факт, що на культурному просторі країни давно вже діє велика кількість громадських організацій, які поклали на себе величезний тягар відповідальності за збереження і популяризацію культурної спадщини. Основне і, мабуть, єдине фінансове джерело більшості таких організацій — це меценатська допомога. Але в наведених прикладах з проекту закону така безкорислива за покликом серця допомога державою не вважатиметься меценатською, якщо вона не визнає за потрібне включити цю допомогу у відповідні програми і визнати такою. З таким підходом до меценатства буде знищено його суть, і усе перетвориться на певну далеко не рівну гру держави з бізнесом, в якій останній представник цієї пари завжди перебуватиме під страхом знищення, якщо він порушить ці правила.

Понад 20-річна успішна діяльність громадського музею імені М.К. Реріха Міжнародного центру Реріхів свідчить, що без безкорисливої допомоги мецената музею Бориса Ілліча Булочника неможливо було б зберегти в Росії спадщину Реріхів. Але його меценатська діяльність чомусь не увійшла до пріоритетних напрямів держави і, отже, у встановлені правила гри.

Борис Ілліч Булочник

На підставі домовленостей Святослава Реріха з керівництвом СРСР для створення в Москві громадського музею імені М.К. Реріха (заснований постановою Ради міністрів СРСР) було передано старовинну садибу Лопухіних, пам'ятку архітектури XVII — XIX ст., розташовану в центрі Москви недалеко від Кремля. Переконавшись у тому, що держава виконала цю його умову, Святослав Реріх через Людмилу Шапошникову, обрану їм директором майбутнього музею, в 1990 році для його створення передає другу частину спадщини своїх батьків — Миколи і Олени Реріхів. Окрім передачі садиби держава забула про подальші свої обіцянки: відновити напівзруйновані будівлі і пристосувати їх під музей і надати допомогу музею в його становленні і розвитку. Перед директором музею Людмилою Шапошниковою стояло надзвичайно складне завдання — без підтримки держави відродити до життя зруйновані будівлі і створити в них музей. Уряд Москви, незважаючи на поставлене йому завдання, відмовився фінансувати будівельні роботи, пославшись на брак коштів і запропонувавши шукати позабюджетні джерела. Слід уявити собі складність економічної ситуації «лихих 90-х», коли під прикриттям переходу до ринку нещадно грабувалися багатства країни, щоб зрозуміти, що завдання, яке стояло перед Людмилою Шапошниковою, було практично нездійсненне. Після відходу з життя Святослава Реріха 30 січня 1993 року ситуація значно ускладнилася. Пожадливі чиновники вирішили прибрати до рук заповідану Міжнародному центру Реріхів і передану в Росію Святославом Реріхом спадщину і спрямували свою роботу на знищення громадського музею. У цих складних умовах прихід в музей Бориса Булочника і пропозиція його директорові безкорисливої фінансової допомоги — дорогого варта. Адже ніщо не заважало Борису Булочнику піти слідом за сьогоднішніми олігархами у пошуках економічного і політичного визнання, але поклик серця («багатство зобов'язує») вивів його на шлях славних традицій російського меценатства — фінансування культурних проектів.

Зустрівшись на початку 90-х з Людмилою Шапошниковою, Борис Булочник присвятив своє подальше життя збереженню в Росії спадщини Реріхів. Завдяки його підтримці була виконана воля Реріхів і створений в Москві громадський музей імені М.К. Реріха, велика культурна діяльність якого добре відома не лише в Росії, але й поза її межами. Колекція музею значно поповнилася за рахунок дарів Бориса Булочника і членів його сім'ї. Кошти Бориса Булочника і очолюваного їм «Майстер-банка» дали можливість музею займатися і видавничою діяльністю: виданням праць Реріхів з їх архіву, що зберігається в музеї, праць дослідників їх творчості, випускати щоквартальний журнал «Культура і час», науково-популярні фільми, вести велику науково-дослідну діяльність. На особливу увагу заслуговує фінансування Борисом Іллічем діяльності музею з відтворення пам'ятки історії і культури Росії XVII — XIX століть, наукова реставрація якого була відзначена Національною премією «Культурна спадщина» і премією Євросоюзу. Завдяки такій безкорисливій допомозі Музей імені М.К. Реріха розміщений в прекрасно відреставрованих палатах XVII і залах XVIII — XIX століть та обладнаний сучасним музейним устаткуванням. Музей, окрім популяризації творчості Реріхів, безоплатно надає свої виставкові площі для художников-космістів, дитячих малюнків і народної творчості. У залах музею проводяться музичні вечори і творчі зустрічі молоді. І усе це завдяки не підтримці держави, а виключно фінансовій допомозі Бориса Ілліча і «Майстер-банка». І замість того щоб використати такий унікальний досвід співпраці громадської організації з одним з успішних бізнесменів країни, деякі державні структури намагаються зганьбити Бориса Булочника, зруйнувати його бізнес і таким чином позбавити громадський музей імені М.К. Реріха фінансової підтримки його мецената.

Спочатку намагалися відібрати заповідану МЦР спадщину Реріхів і садибу Лопухіних і, як наслідок, знищити громадський музей. Я на цьому не зупинятимуся, оскільки цій темі було присвячено безліч публікацій в ЗМІ, починаючи з початку 1990-х. Скажу тільки, що, захищаючи спадщину і музей, МЦР довелося пройти через неймовірну кількість судових засідань в різних судах і інстанціях, починаючи з 1994-го до 2011 року. Але музей продовжує успішно розвиватися, і я упевнений, що він продовжить свою діяльність. Тепер наші вороги взялися за нашого мецената. Не треба мати спеціальних знань, щоб дійти висновку, що масована атака 12.10.2012 ЗМІ на «Майстер-банк» і голову його правління Бориса Булочника має на меті дискредитувати законну діяльність банку і його керівника. Підставою для такого висновку є те, що аналогічні повідомлення періодично з'являються в ЗМІ вже декілька років.

Якби повідомлення про «відмивання грошей» справді мали місце, то немає сумніву в тому, що цього банку вже б не існувало. Але він продовжує діяти і входить до першої двадцятки успішних банків Росії. Смію припустити, що якісь дуже впливові фігури в нашій корумпованій політико-економічній системі прагнуть прибрати до рук бізнес Бориса Булочника і з цією метою штучно знижують рейтинг «Майстер-банка», щоб перелякані його вкладники стали забирати з банку свої кошти. Подальшим кроком, ймовірно, буде примус власника банку віддати свій бізнес. Ці припущення зроблені на підставі викладених фактів і масової системи корупції, існуючої в нашій країні, яка дає достатньо матеріалу для російських телевізійників і преси. Недавній візит озброєних омонівців у масках у дім Бориса Булочника із слідчими з центрального апарату МВС Росії для проведення обшуку під час відсутності хазяїна будинку — є доказом моїх припущень. Дружині Бориса Булочника навіть не пояснили, що шукає озброєна група людей. При цьому було вилучено тільки декілька пачок візиток Бориса Булочника і телефонний довідник. Хіба це не свідчить, що ми маємо справу не з правопорушеннями в професійній діяльності Бориса Булочника, а із спробою його залякування і пошуком на нього компромату.

Якщо заяви президента РФ В.В. Путіна і прем'єр-міністра Уряду РФ Д.О. Медведєва про боротьбу з корупцією є не лише передвиборним гаслом, вони просто зобов'язані припинити усе це беззаконня навколо Бориса Булочника і «Майстер-банка». Треба не знищувати меценатів, а створювати їм усі умови для виконання ними їх патріотичного обов’язку , спрямованого на збереження і примноження культурного надбання Росії.

Інформація підготовлена за матеріалами: Міжнародного Центру Реріхів Центр-Музей імені М.К.Реріха