М.К.Реріх про Україну

Украйна

А час як лине! Півстоліття, рівно півстоліття минуло відтоді, як у нас на Васильєвському острові навпроти Ніколаєвського мосту зачиналося Товариство імені Т.Г.Шевченка. Дід Мордовцев, Микешин — ціле коло українців і шанувальників України та її славетного співця зібралося у нас під головуванням мого батька Костянтина Федоровича.

Микешин, погладжуючи стрілки вусів, посміхався: "Ось так добру справу забороняють! Ну, та до Вас, друже, не доберуться, Ви юрист — Ви виведете на вірний шлях". Писали Статут, сходилися, говорили про майбутні виступи, мріяли видати "Кобзаря" з ілюстраціями, читати лекції про творчість Т.Г. Під час зібрань Микешин накидав портрет К.Ф., і всі навколо підписалися. Цей аркуш зберігався у моєму архіві, можливо, був у мого брата Бориса у Москві. Сподіваюся — зберігся.

Мої зв'язки з Україною зав'язалися давно. Гриміла трупа Кропивницького. Заньковецька, Саксаганський — ціла даровита сім'я, і бундючний Пітер розчулився. Українські пісні захоплювали, ніби нова знахідка. В Академії Художеств завжди було багато українців, і ми жили дружно.

Перше враження було в Києві, де ми зупинилися на шляху у Крим. Був яскравий святковий день, я пішов на базар. Тоді ще базар був істинно гоголівським сходбищем. Чудові плахти, намиста, шиті сорочки, стрічки, ну й шаровари, "як синє море". Накупив плахт, всілякої всячини, наслухався дзвінкої співучої мови і назавжди зберіг пам'ять про бандуристів.

Потім уже в Академії, на українському вечорі, ставив живі картини з "Кобзаря" за ескізами Микешина. Підходить співробітник "Новостей": "Адже Ви уродженець України?" Кажу: "Ні, я пітерець". "Ну, я все-таки скажу, що ви
українець — картини вдалі, видно, любите Шевченка". Так я виявився українцем. Втім, раніше, коли на кавказькому вечорі я ставив картини, таким само чином я виявився грузином. Біографам — заморока!

Ось і тепер в Гімалаях, коли радіо дає "Запорожця за Дунаєм", яскравою гарною стрічкою минають картини України. Постають образи Шевченка і Гоголя. І дружба, сердечна співдружність сплітається із співзвуччями України. Так, велике благо — братерство народів. Там, де впало таке зерно плодоносне, вже житиме думка про мир, про співробітництво, про геройство і самозреченість. Аби посіялось зерно Братерства.

Не знаю, чи живий мій портрет Гоголя в гімназії Мая — малюнок на програмі учнівського спектакля. З перших класів полюбили Гоголя, і запам'яталися слова Тараса Бульби про товариство: "Ось в який час подали ми, товариші, руку на братерство. Ось у чому стоїть наше товариство. Немає уз святіших над товариськість. Бували і в інших землях товариші, але таких, як в руській землі, не було таких товаришів. Ні, браття, так любити може руська душа — любити не те, щоб розумом або чим іншим, а всім, що є в тобі... Нехай же знають, що таке значить в руській землі товариськість!"

Згадаймо кращі слова про всі народи великої сім'ї всесоюзної. Нехай ніщо зле не торкнеться всенародної розбудови. Нехай осінить праця братерська творчі досягнення!

Україні — любов і вітання. Від Гімалаїв сердечний привіт Всесоюзним Народам.