рус
укр

Реріх та Україна

Семінар

Вівторок,
16 травня 2017
Початок о 18:30

Тема:

Громадській Музей
імені М.К.Реріха -
орієнтир порятунку людству

м.Київ-34,
вул.Володимирська, 45-а

Київський будинок вчених

новий сайт

Реріх та Україна

В.А.КОЗАР,
Голова Українського Реріхівського товариства,
художник
Почаївська лавра. Троїцький собор

Почаївська лавра. Троїцький собор

Особлива ліричність та тонкість особистого сприйняття українських поетів підготовили прекрасне підґрунтя для сприйняття тонкого світу у тій іпостасі, про яку написано у Живій Етиці.
Людмила Шапошникова. 1996 р. [1]

2014 року вся світова громадськість відзначає 200-річчя від дня народження Тараса Шевченка – Великого Духа, Кобзаря-Махатми, Пророка, поета, художника, передвісника Нової Епохи «Сім’ї Вольної Нової», Предтечі Нового морально-етичного Вчення Живої Етики. Шевченко відіграв величезну за своїм значенням роль не тільки в долі України, Росії, слов'янства, світу в цілому, а й у житті родини Реріхів.

Водночас із Шевченком цього року ми відзначаємо 140-річчя від дня народження Великого Мудреця – Маха-Ріші Миколи Реріха, видатного подвижника культури, всесвітньо знаного художника, вченого, філософа, історика, археолога, мандрівника, громадського діяча, автора Пакту Реріха. Відомо, що Реріх любив Україну, її славного співця Шевченка і всіх шанувальників українського національного генія, які збиралися на квартирі Реріха-батька у Петербурзі.

Шевченко і Реріх постають сьогодні як два Велети Духу, як Спасителі людства в грізний час глибокої духовної кризи і розбрату між дружніми народами. В тяжкі часи затемнення свідомості люди звертаються до Світла. Тож закликаємо братні народи звернутись до мудрості Світочів Духу, до світлого шляху Краси та Культури, до Братства та мирного народоустрою на Землі, основи яких заклали своєю творчою самопожертвою Сини і Дочки Вищого Розуму.

Ці ювілеї підсилюють ще кілька ювілеїв:
– 135-річчя від дня народження дружини художника – Олени Іванівни Реріх, оригінального філософа, письменниці, співавтора багатьох художніх творів та наукових праць, відкриттів свого чоловіка, діяльність якої менш відома, але має не менше значення для людства. За висловом М.К.Реріха, всі його твори "треба було б підписувати двома іменами – чоловічим та жіночим";
– 110-річчя від дня народження їхнього сина, Святослава Миколайовича Реріха – всесвітньо відомого художника, вченого, громадського діяча.

Почаївська Лавра. Троїцький собор. Мозаїка М.К.Реріха «Спас Нерукотворний і князі святі». Головний портал Троїцького собору Почаївської Лаври

Почаївська Лавра. Троїцький собор.
Мозаїка М.К.Реріха «Спас Нерукотворний і князі святі».
Головний портал Троїцького собору Почаївської Лаври

Серед світових діячів культури небагато можна знайти особистостей, які б ставили перед собою такі масштабні планетарні завдання, як Шевченко і Реріх. Тому такі поєднання мають виняткове значення. Без перебільшення можна сказати, що їх об`єднувала щира любов до України, як до ще не відкритого духовного материка надзвичайно витонченої культури, сповненої сердечності і душевної ліричності. Енергетика цієї культури має зіграти свою роль у прийдешніх перетвореннях світу як загальнолюдське явище.

Спадщина Родини Реріхів, яка складає нерозривне ціле, повернулася до нас після довгих років замовчування, неприйняття і обмеженого дозволу невеликої частини картин чи окремих нарисів, і то лише Миколи Костянтиновича та Святослава Миколайовича Реріхів. Творчість усіх інших членів Родини, визначна її частина – науково-філософська, не допускалася. Більша частина спадщини невідома пересічному громадянинові України ще й тепер.

Справді існують доленосні зв`язки і поєднання, значення яких неможливо оцінити сьогодні. Особливо тепер, коли людство переживає всілякі кризи, в тому числі й кризу Культури, яку М.К.Реріх вважав основою життя, і порушення якої призводить до глобальних катастроф планетарних масштабів.

Нам, сьогоднішнім, стурбованим долею молодої країни Україна, так необхідні тверді основи для побудови нового суспільства, так потрібно звернутись до мудрості наших пророків для того, щоб стати на вірний морально-етичний шлях, і щоб «…В СІМ’Ї ВЕЛИКІЙ, В СІМ’Ї ВОЛЬНІЙ, НОВІЙ…» кожен індивідуально міг відчути себе щасливим співтворцем прекрасного майбутнього.

І неможливо вигадати кращого збігу обставин, ніж ці ювілеї 2014 року, щоб дати народові енергетичний імпульс Великих Подвижників Світу, які все своє життя поклали заради цього майбутнього. Тим більше, що про Рік Культури об’явила Росія. Чи не мудро було б спільно повернутися до Культури як Знамена Миру, згідно концепції Миколи Реріха?

До слова, Україна вперше святкувала ювілеї Реріхів в 1994 році згідно постанови Кабінету Міністрів України від 29 березня 1994 р. № 184 "Про відзначення ювілеїв М.К. Реріха і С.М. Реріха" [2]. Тоді серед країн співдружності суверенна Україна була першою і єдиною, яка прийняла таку постанову. Чи не дає доля щасливий шанс сьогодні?

Реріх та Україна – прекрасне поєднання

Неможливо описати всі найрізноманітніші взаємозв'язки Реріха з Україною в його відвертій любові і творчій співпраці з носіями оригінальної самобутньої культури талановитого українського народу. Можемо хіба що мозаїчно їх окреслити.

На схилі життя Микола Костянтинович у нарисі "Україна" багатозначно напише: "Мої зв`язки з Україною зав'язалися давно. Гриміла трупа Кропивницького, Заньковецька, Саксаганський – ціла обдарована сім'я, і бундючний Пітер відчував піднесення. Українські пісні захоплювали, ніби нова знахідка <...> Ось і тепер в Гімалаях, коли радіо дає "Запорожця за Дунаєм", яскравою, красивою чередою розгортаються картини України. Постають образи Шевченка і Гоголя. І дружба, сердечна співдружність сплітається із співзвуччями України"[3].

Так, найбільше пов`язаний з Україною був Микола Костянтинович. Ще в 90-их роках ХIХ століття на квартирі Реріхів у Петербурзі починалося перше товариство ім. Т.Г.Шевченка. Реріх пише: "Дід Мордовцев, Микешин – ціле коло українців і шанувальників України та її славетного співця збиралося у нас під головуванням мого батька Костянтина Федоровича”[3].

Піднесена навколо Шевченка романтична аура, в якій зростав юний Реріх, була для нього доленосною в багатьох аспектах. Його духовними вчителями стають Шевченко, Гоголь, Куїнджі, Костомаров, Мордовцев, Микешин. Останній підмічає незвичайні здібності у Миколи, дає перші уроки малювання і переконує батька віддати хлопця в ту ж художню Академію, в якій вчився і жив Т.Г.Шевченко, а меморіальну майстерню якого утримував сам Микешин. В цій же майстерні Шевченка М.О.Микешин давав і перші уроки Миколі. Там Реріх почув і побачив твори Т.Г. Шевченка. Вони його вразили назавжди. "Кобзар" став настольною книгою для Реріха. Ось що розповів старший син Реріхів, Юрій, під час перебування у Києві у січні 1959 року: "Кобзар" належав до улюблених книжок батька і часто читався у сімейному колі Реріхів. Батько протягом усього життя дуже любив Шевченка"[4].

З середини 90-х років ХIХ ст. Микола Реріх проводить перші експедиції по Україні, які перевершують його сподівання і вражають.

1895 року Реріх здійснює свою першу експедицію по Дніпру, відвідує Київ, Софійський Собор, Києво-Печерську Лавру (нариси «Непорушна стіна» [5], «Київ» [7]). Реріх з батьком спеціально приїжджають на освячення розписів Володимирського Собору. І тонке чуття Реріха відгукується на розписи Врубеля в Кирилівській церкві, що імітували мозаїки Софії Київської.

По дорозі до Криму Реріх виходить на мальовничі береги Дніпра – Трипілля, Канів, Хортиця. Досліджує стародавні могили, історичні пам'ятки Запорізької Січі, ескізує, замальовує. Зберігся малюнок Реріха «Запорожці під дубом».

Подорож по Україні вразила молодого художника. На схилі життя він згадує: "Перше враження було в Києві, де ми зупинилися на шляху в Крим. Був ясний сонячний день, я пішов на базар. Тоді ще базар був істинно Гоголівським сходьбищем. Прекрасні плахти, моніста, вишиті сорочки, стрічки, ну і шаровари, як синє море. Накупив плахт, всякої всячини, наслухався дзвінкої співучої мови і назавжди зберіг пам’ять про бандуристів"[3]. Започатковується великий творчий процес, який триває фактично все життя.

1896 року – велика подорож шляхом "із варяг в греки". З цього часу увага Реріха прикута до всього, що відбувається в культурному, науковому, релігійному, будівельному і особливо археологічному житті Києва і всієї України. Він тісно співпрацює з тодішніми діячами культури, такими як Іван Пархоменко, Микола Макаренко, Вікентій Хвойка, Микола Біляшівський, Дмитро Яворницький, Віктор Голубєв, Микола Самокиш, Іван Їжакевич, Григорій Нарбут, та ін.

У глибині тонкої душі молодого Реріха спалахують величні картини минулого життя, народжуються грандіозні творчі проекти, пов'язані з Південною Руссю, Придніпров'ям, Північним Причорномор'ям (Скіфією), Кримом, Поділлям, Волинню, Галичиною, Карпатською та Угорською Руссю, і нарешті, Київською духовною традицією. Він багатозначно наголошує: “Значення Києва – велике”. “Київ – це майже єдина можливість прочитати історію держави"[7].