рус
укр

Реріх та Україна

Семінар

Вівторок,
9 квітня 2019
Початок о 18:30

Тема:

Актуальність Пакту Реріха у порятунку національної культури


м.Київ-34,
вул.Володимирська, 45-а

Київський будинок вчених

новий сайт

Саме з випуклості Старокиївської гори над Дніпром дух Реріха захоплює безкраїсть великого степу, покрита сивиною давнини і курганами, що майорять таємничістю передчуття майбутніх відкриттів. Окриленість Реріха малювала йому вже Велике Переселення та Індію. Він довго одиноко вдивлявся в безкраїй простір, і цілі серії замислів відкривались. Значення Києва для нього ставало доленосним.

Молодий Реріх бере активну участь в роботі Імператорської археологічної комісії і працює з такими видатними археологами України, як В.Хвойка, М.Макаренко, Д. Яворницький. Археологічні відкриття стародавніх культів на території України народжують одну з найсміливіших і найглобальніших здогадок Реріха, яка підтвердиться потім, значно пізніше, вже в Центрально-Азійській експедиції (1923-1928 рр). Здогадку про існування колись єдиного джерела культури людства, про значення великого переселення народів в історичному переусвідомленні культури слов'ян, їхнього спільного коріння та їхньої значущості для побудови майбутнього.

Низка крупних наукових узагальнень та передбачень Реріха пов'язана з Україною, Києвом, Київською Руссю, слов'янством, скандинавським та візантійським світом, слов'яноарійством та індоарійством. Актуальність цих ідей зростає з часом, і сьогодні вони важливі, як ніколи.

Існує один важливий документ з Фонду М.К. Реріха Відділу рукописів Третьяковської галереї: лист М.О.Микешина Реріху з вкладеною фотографією скульптури українця, на звороті якої напис: "Се діло треба розжувати"[6]. А в іншому листі він розшифровує: "Поїдеш у Канів на могилу Тараса Григоровича – поклонись йому низько від мене і скажи, що любив і поважав я його, як рідного батька". Крім того було відомо, що у Микешина залишився ларець Шевченка з землею з України, який Кобзар завжди мав при собі. Таким чином, коли у 1896 році помирає Микешин, його доручення щодо поїздки до Канева і необхідність покласти землю з України на могилу Шевченка стали для Реріха заповітом. Хоча поки ще не знайдено документального підтвердження відвідання Реріхом могили Шевченка в Каневі, все-таки можна без сумніву вважати, спираючись на яскраві факти супроводжувальних документів, записів, замальовок та обов'язковість Реріха, що заповіт Микешина було виконано.

В кінці 1890-х – на початку 1900-х років всі ці проекти М.К.Реріха втілюються в наукові експедиції, розкопки, складаються серії картин "Слов'яни. Початок Русі", «Кам’яна доба». Виникає проект музею давніх слов'ян, де він хоче розписати все від підлоги і до стелі, задуми християнських модерних храмів, пам'ятників, мозаїк, фресок, театральних постановок тощо. Практична реалізація цих проектів однозначно підтверджує їхній зв'язок з Україною.

Ось невеликий перелік робіт, які говорять самі за себе:
– 1903-1907 роки, спільна робота М.К.Реріха та архітектора В.О.Покровського в маєтку вченого-сходознавця В.В.Голубєва в селі Пархомівка Володарського району на Київщині – церква Покрова Богородиці, архітектура, мозаїки і фрески. Архітектурний ансамбль Пархомівки – це не усвідомлене багатьма ще й досі явище народження нового “високого стилю” у храмобудуванні та іконографії під впливом нового прочитання Софії Київської та народної традиції – своєрідний синтез науки, релігії та культури;
– 1906-1908 роки, спільна робота М.К.Реріха з архітектором О.В. Щусєвим: Троїцька церква в Почаївській Лаврі. Знову оригінальна мозаїчна іконографія і образне метаісторичне передчуття подій. Ось що відзначає Реріх в своєму нарисі значно пізніше: "Тридцять років тому, як на Почаївській мозаїці мені захотілося скликати сонм руських воїнів. Так над західним входом зібралися славні воїни, ставши міцним дозором. Скоро з заходу прийшов ворог. Ворог всякої Русі, ворог усіх народів Руських. Але прорахувався ворог, жорстоко прорахувався, тому що не зрозумів сутності народу Руського" [8];
– 1908 рік, у Києві проходить виставка картин М.Реріха, яка викликала широку полеміку в пресі;
– 1909 рік, виставка в Харкові. Отримують широке визнання ескізи мозаїк та розписів церкви в Пархомівці;
– 1910 рік, Реріх дарує Київському художньому музею картини "Ідоли", "Слов'янський городок";
– 1911 рік, Реріх бере активну участь в організації першої виставки картин Т.Г.Шевченка в Києві. На прохання директора Київського міського музею М.Ф. Біляшівського М.К. Реріх звертається до М.М. Закревської, щоб вона надала на ювілейну виставку картини Шевченка. Реріх телеграфує до Києва М.Ф. Біляшівському: "[Із] задоволенням виконаю. Реріх» [9];
– 1913 рік – знову виставка в Києві у складі художнього об’єднання “Мир искусства”.

М.К.Реріх активно підтримував відроджувальний духовний рух Києва та інших міст України. В ті часи він захоплюється дослідженням культури Поділля, Волині (фольклор, етнографія, археологія тощо). Результатом став балет "Весна священна", створений разом з композитором Ігорем Стравінським на Волині. Разом з «Лісовою піснею» Лесі Українки «Весна Священна» Реріха стають знаковими творами Оновлення Землі як явищ Космічних в аспекті Тонкого Світу Живої Етики.

Нагадаємо, що в тодішній Росії інших країнах Європи йшла Духовна революція, яка збіглася із соціальною. Духовне піднесення насичувало національно-визвольний рух усіх народів, які входили до трьох головних імперій Європи. Реріх був у фарватері Духовної революції, відчував метаісторично її ходу і впливав на відроджувальний процес народів.

Словом, багато у нього творів, сюжети яких розкривають новий простір духовного Відродження в найширшому розумінні. Перед Першою світовою війною він пише низку картин-попереджень, таких як: «Три Корони» (знаходиться в Києвському музеї Російського мистецтва), «Крик Змія», «Ангел останній», «Сокровище Ангелів», «Князі Святі» в Почаївському Троїцькому храмі, «Покрова», «Цариця Небесна», «Спас» у храмовому комплексі Пархомівського маєтку Віктора Голубєва на Київщині. Самі архітектурні комплекси в неоруському стилі творилися як духовні магніти-обереги Землі перед нашестям страшного ворога, «Змія зла», в переддень апокаліптичного Армагеддону.

Маємо сказати, що всі ці сюжети – це, без перебільшення, великі теми, які потребують спеціального дослідження, і які містять у собі потенціал захоплюючого імпульсу для майбутніх дослідників.

З початком першої світової війни закінчується творчий період, пов'язаний безпосередньо з Україною, але це закінчення чисто умовне, тому що творчий зв’язок тривав впродовж усього життя митця, духовна єдність тривала в глибинному співпереживанні, співстражданні і співтворчості у просторі Культури на віддалі.

Хронологічно з цим періодом пов’язана творчість молодшого брата Реріха, Бориса (1885 – 1945) – архітектора, художника, археолога, дослідника, графіка.

Його діяльність була пов’язана майже з усіма творами Миколи Реріха того періоду: монументально-архітектурними, театрально-декоративними, археологічними розкопками, реставраційними роботами в Софії Київській, Десятинній церкві, Михайлівському монастирі, Кирилівській церкві та відбудові давньоруського храму в м. Овручі на Волині.

Борис Реріх був і активним помічником у втіленні ідей Миколи Реріха щодо охорони пам’яток культури, які потім вилилися в Пакт Реріха. Творчість Бориса Костянтиновича і його доля також надовго пов’язалися з Україною.

Продовжуючи справу старшого брата і на його прохання Борис Реріх включається активно в розбудову академічних архітектурно-реставраційних структур нової народної республіки України. Академію Наук створюють передові вчені на чолі з В.І. Вернадським на базі львівського Наукового товариства імені Шевченка і на хвилі захоплення і пафосу від здійснення споконвічної мрії народу про справжню незалежність та вільне народовиявлення національного духу українців до справедливого народоустрою своєї держави. Нагадаємо, що Шевченкові ідеї народовладдя були рушіями творчого волевияву багатьох індивідуальностей і об’єднань, які відгукнулися на заклик Вернадського і Реріха та поїхали на розбудови нової країни України. Згадаємо принагідно і М.Бойчука, підтриманого Реріхом і Шептицьким у Парижі в ідеї відродження «Великого стилю». На жаль, і ця тема не вивчена із-за жорстокої реакції 1930-х років і «Розстріляного Відродження».

Борис Реріх як і його брат, зробив великий внесок у розвиток української національної культури. Він створив галерею портретів 40 видатних її діячів. Б.К.Реріх тісно співпрацював з Михайлом Грушевським, Миколою Макаренком, Михайлом Бойчуком, Григорієм Нарбутом, Федором Ернстом, Іваном Їжакевичем, Миколою Самокишем, Степаном Яремичем і багатьма іншими архітекторами, скульпторами, живописцями, мистецтвознавцями, широкою інтелігенцією національного горіння.

З 1916 року через тяжку хворобу М.К.Реріха вся Родина від’їжджає до Фінляндії. Після трагічних подій 1917 року Реріхи подорожують по світу з виставками та творчими проектами, маючи надію повернутися на Батьківщину.

Перебуваючи у Європі, Америці, Єгипті, Індії, Тибеті, Монголії, Китаї, Японії, Маньчжурії, в Сибіру, на Алтаї, Реріхи всюди досліджували історію, релігію, народну культуру, археологію і знаходили підтвердження концепції єдності культур.

Подорожуючи по далеких країнах, Реріх спостерігав трагедію руйнування культури і вбачав в цьому більше, ніж просто руйнування твору мистецтва. В основі руїни земної йому вбачалась руїна Космічна.

1 23