рус
укр

Реріх та Україна

Семінар

Вівторок,
9 квітня 2019
Початок о 18:30

Тема:

Актуальність Пакту Реріха у порятунку національної культури


м.Київ-34,
вул.Володимирська, 45-а

Київський будинок вчених

новий сайт

1929 року він створює проект документу про охорону пам'яток культури під час воєнних конфліктів та в мирний час. Цей документ потім назвуть Пактом Реріха. 1935 року Пакт підписує 21 країна під головуванням президента США Ф. Рузвельта. Серед цих країн не було фашистської Німеччини та тоталітарного СРСР.

Чутки про проекти зруйнування Київських святинь досягають Реріхів в Маньчжурії, Китаї та Індії. Доля Софії Київської, Печерської та Почаївської Лавр, Михайлівського Золотоверхого монастиря, Кирилівської церкви, інших видатних пам'яток культури світового значення глибоко непокоїть Реріхів. Можливо, тільки Реріх розумів справжню метаісторичну суть духовних магнітів «Матері городов Руських».

Микола Реріх пише статті: «Київ»[7], «Софійський собор»[10], «Нерушима стіна»[5], «Русь»[11], «Слов’яни»[12] і багато інших, повторюючи ті самі сюжети, які розробив до Першої Світової війни, з закликами захистити київські святині як загальнолюдські цінності, як магніти виживання майбутнього. Листки із його закликами розлітаються по всьому світі.

В різні кінці світу до найвищих організацій розсилаються листи обурення та стурбованості і засудження. Включаються всі дипломатичні, наукові і культурні канали, чисельні реріхівські організації, комітети Пакту Реріха, статті, виступи, особисті зв'язки. Родина Реріхів рятувала духовні твердині Русі, усвідомлюючи їхню енергетичну суть як магнітів.

Мало хто знає, що Софію Київську не чудом було врятовано, а ціною великих зусиль саме Реріха. Він просив Ромена Ролана особисто попередити Сталіна – не руйнувати Софію Київську. «Нерушима Стіна» залишилася непорушною завдячуючи непорушності Реріхівського слова. Але, на жаль, більшу частину духовних святинь врятувати не вдалося.

Боляче сприймав М.К.Реріх звістки про репресії в Союзі. Він відкрито виступав проти нищівної політики керівництва країни, захищаючи інтелігенцію. Відчуваючи неминучість Другої світової війни, він попереджав у своїх творах про небезпеку, але, так само як інші, не був почутий. Борис і Гліб пливуть по Дніпру з Переяслава, Прокидаються Богатирі в Печерах. Вісники пливуть у Ладдях. Князь Ігор виступає з Києва у затемнення Сонця.

Ще з більшим прагненням повертається Реріх до циклу “Початок Русі” і немов повторює його заново, збуджуючи приховані сили народу на велику битву, в переможне завершення якої він свято вірив. Поняття Батьківщини Реріх розумів глибше і ширше, ніж умовний тимчасовий політичний режим, це поняття стосувалося глибин культури, космічної сутності духу народу. Тому далекоглядність Реріха утверджувала Перемогу і ще якесь незбагнене передчуття “Руського віку”: "На Русі буде свято. Покличе народ всіх, хто приніс користь Русі. Взаємною посмішкою обміняються співробітники всіх віків. Для руського віку потрібні будуть необмежені знання"[8]. Та ці необмежені знання Батьківщина отримає ще не скоро. Мова йде про Вчення Живої Етики – філософію космічної реальності.

У 1947 р. в далекій Індії перестало битися серце М.К.Реріха, але не зупинилися ті процеси, які він започатковував. 1954 року в Гаазі підписують конвенцію з охорони пам'яток культури під час воєнних конфліктів, в основу якої був покладений Пакт Реріха. Cеред країн, що підписали конвенцію, була й Україна. З Пакту Реріха фактично і починається охоронна діяльність в Україні.

Свій нарис “Украйна” М.К.Реріх закінчує словами: “Україні – Любов і привіт. Від Гімалаїв сердечний привіт Всесоюзним народам”[3]. По-реріхівськи треба розуміти всесоюзність народів у планетарному і космічному значенні Братства і планетарного народоустрою. Україна в цьому контексті посідає важливе місце, бо на її шляхах закладено надто багато магнітів в далекому минулому і надто вже Титанів Духу, таких як Шевченко та Реріх.

Зараз в Україні зберігається близько 60 картин Миколи Реріха [13]. Це цілий музей, якщо брати до уваги енергетичний імпульс речей, до яких торкався Реріх, для майбутнього. На початку нашої суверенності цей імпульс відчув багато хто, навіть із високопосадовців – міністри культури, творча інтелігенція, люди різних професій; один із президентів України готовий був підтримати проект створення такого музею в Україні. І це була справжня спрага по духовному, справжнє чуття, рефлексія на культурне явище, потрібне для будівництва Нової України.

Ось така барвиста мозаїка головних зв'язків Реріха з Україною. Особиста причетність художника до життя Києва, України робить близькою і вагомою постать М.К.Реріха для сучасної культурної розбудови нашої держави. Але на майбутнє є ще один важливий момент: Україна знаходиться на осередді Заходу і Сходу. І Реріх залишатиметься тим мостом, який пов'язує Україну зі Сходом, із енергетичним полем Індійської культури. І якщо Індія була енергетичним полюсом стародавнього світу, де зародився новий вид людства, то в переддень нового еволюційного витку "Руська доба" приймає енергетичну естафету від Індії. Україна-Русь-Індія: таємниче поєднання минулого теперішнього і майбутнього у Вінці Вічності – синтез сердечних сплетінь народних нашарувань в культурному просторі України, топтаних на гостинцях-шляхах ногами невідомих переселенців і залишених нам скарбів їхньої руко- і духо-творчості на шляхах втаємничених сплетінь сердечності і захоплення дивовижною красою української Землі, Природи, національного генія людей, осяяних Вищою Красою.

Серед них Завжди будуть підноситись світлі Постаті Шевченка і Реріха та поєднаних з ними гідних послідовників, величава хода яких освітлює шлях у царину Прекрасного Майбутнього від славного Минулого. Назавжди залишатиметься їхня Спадщина, створена живою любов'ю – найміцнішою субстанцією Вічності, а їхній життєвий шлях – невпинним сходженням до вершин Ієрархії Світла, морально-етичним і естетичним джерелом наснаги на непростому шляху самовизначення індивідуального духу як національного генія.

Слід зазначити, що Україна знає Реріхів, їхній внесок у світову культуру, культуру нашого народу. Міжнародна громадська організація «Українське Реріхівське товариство» за 25 років офіційної діяльності реалізувало низку проектів стосовно вивчення взаємозв’язків Реріхів з Україною. Як уже згадувалося, вперше Україна святкувала ювілеї Реріхів згідно постанови Кабінету Міністрів України від 29 березня 1994 р. № 184 "Про відзначення ювілеїв М.К.Реріха і С.М.Реріха". Тоді серед країн співдружності Україна була першою, яка прийняла таку постанову.

Спільне відзначення ювілею Тараса Шевченка та Миколи Реріха в 2014 році було б також гідною шаною України Полум’яним Борцям за Культуру.

ДЖЕРЕЛА:
  1. Шапошникова Л.В. Приветствие Международного Центра Рерихов Киевской Международной конференции «Предчувствие Новой Эпохи в творчестве Леси Украинки и Ивана Франко. Параллели и тождественность с философско-энергетическим Учением «Живая Этика», 1996 год. Письмо МЦР № 380-1/22 от 24.10.96 г.
  2. Постанова Кабінету Міністрів України від 29 березня 1994 р. № 184 «Про відзначення ювілеїв М.К. Реріха та С.М. Реріха». http://kodeksy.com.ua/norm_akt/source-%D0%9A%D0%9C%D0%A3/type-%D0%9F%D0%BE%D1%81%D1%82%D0%B0%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%B0/184-94-%D0%BF-29.03.1994.htm
  3. Рерих Н.К. Украйна // Рерих Н.К. Листы дневника. Т.3. М.: МЦР, Мастер-Банк, 2002. –С.546-547.
  4. Івакін Ю.О. Реріх і Шевченко // Радянське літературознавство. – 1964. – № 2. – С. 120-124.
  5. Рерих Н.К. Нерушимая стена // Рерих Н.К. Листы дневника. Т.1. М.: МЦР, Мастер-Банк, 1999. – С. 468-471.
  6. Див. фото у виданні: Реріх і Шевченко. Збірник. Каталог виставки 2000-2001 років, статті та матеріали круглого столу / Автор проекту В.А. Козар. К.: Українське Реріхівське товариство – Українське відділення МЦР, 2004. – С. 21.
  7. Рерих Н.К. Киев // Рерих Н.К. Химават. Самара: Агни, 1995.
  8. Рерих Н.К. Русский век // Рерих Н.К. Листы дневника. Т.3. М.: МЦР, Мастер-Банк, 2002. – С. 212-213.
  9. Телеграма М.К. Реріха М.Ф. Біляшівському, 1911 р. ВР Інституту літератури ім. Т.Г.Шевченка НАН України. Ф. 146. Од. зб. 62.
  10. Рерих Н.К. Софийский собор // Рерих Н.К. Листы дневника. Т.2. М.: МЦР, Мастер-Банк, 2000. – С. 58-62.
  11. Рерих Н.К. Русь // Рерих Н.К. Листы дневника. Т.3. М.: МЦР, Мастер-Банк, 2002. – С.290, 328.
  12. Рерих Н.К. “Славяне” // Рерих Н.К. Листы дневника. Т.3. М.: МЦР, Мастер-Банк, 2002. – С. 208-211.
  13. Каталог художніх творів Миколи Костянтиновича Реріха з музеїв і приватних колекцій України / Упорядник В.А.Козар. Київ, 1994 р.
12 3