Реріх Олена Іванівна

Направду велике завжди бачиться на відстані. У випадку з творчою спадщиною російського філософа і письменника Олени Іванівни Реріх саме так і вийшло. Багато що з того, що було створено цією видатною жінкою в першій половині ХХ століття, увійшло до культурного і духовного життя Росії порівняно недавно і викликало глибокий і непідробний інтерес у багатьох наших співвітчизників, які прагнули знайти відповіді на питання буття, що хвилюють.

Олена Іванівна Реріх народилася 12 лютого 1879 року у Санкт-Петербурзі в сім'ї архітектора-академіка Івана Івановича Шапошникова і його дружини Катерини Василівни, вродженої Голенищевою-Кутузовою, внучатої племінниці великого фельдмаршала. По лінії матері Олена Іванівна доводилася далекою родичкою видатному російському композиторові М.П. Мусоргському.

З самих ранніх років дівчинка проявляла неабиякі здібності, до семи років вона читала і писала на трьох мовах. Вже в юні роки Олена серйозно цікавилася літературою і філософією. Після закінчення Маріїнської гімназії і здобуття музичної освіти її чекала блискуча кар'єра піаністки, але життя розпорядилося інакше.

У 1899 році у маєтку своєї тітки княгині Е.В. Путятиної Олена Шапошникова уперше зустрічається з молодим художником М.К. Реріхом, що став для неї не лише чоловіком, але і однодумцем. Спільність поглядів, духовна близькість, глибокі взаємні почуття зробили цей союз надзвичайно міцним. «Дружно проходили ми всілякі перепони, – писав Микола Костянтинович Реріх про свій подружжя вже на схилі віку. І перешкоди поверталися у можливості. Присвячував я книги мої : »Олені, дружині моїй, другині, супутниці, натхненникові«.«Другиня» – це стародавнє слово дуже точно відповідало духу і характеру Олени Іванівни. Багато картин М.К.Реріха є результатом їх спільної творчості, по суті »співтворчості«, в якій Олена Іванівна була надихаючим началом. Як писав Микола Костянтинович: «Творили разом, і недаремно сказано, що твори мали б носити два імені – жіноче і чоловіче».

У цьому «творили разом» пов'язаний величезний сенс. Багато полотен художника, ідеї Живої Етики, що зафіксували, було створено за задумами Олени Іванівни і на підставі її видінь.

У серпні 1902 року у них народжується син Юрій, у майбутньому вчений-сходознавець зі світовим ім'ям, а в жовтні 1904-го – Святослав, майбутній художник, мислитель, громадський діяч.

Е.И. Реріх була серцем, наставником і головною засадою сім'ї Реріхів. Микола Костянтинович, Юрій Миколайович і Святослав Миколайович Реріхи надзвичайно високо поціновували роль Олени Іванівни як світлого генія сім'ї. У своїх спогадах С. Н. Реріх відмічав: «Для нас і для усіх, хто близько з нею стикалися, це духовне спілкування було як би живим затвердженням вищих істин предвічної правди. Її життя горіло як живий світильник, затверджуючи своїм прикладом існування прекрасного світу, усвідомлення якого поведе людство до нових досягнень, до нових відкриттів».

М.К. Реріх називав Олену Іванівну у своїх творах «Ведучою». В той же час вона була людиною дивовижної скромності. Увійшовши до життя знаменитого художника, вона завжди трималася у тіні. Більшість її праць видана під псевдонімами. «<.> дозвольте мені зійти з п'єдесталу, поставленого Вашим прекрасним, люблячим серцем <.> Я люблю простоту в усьому і всіляка пихатість і урочистість мені органічно нетерпимі. Не люблю навчати, але тільки передавати знання», – напише вона в одному з листів своєму другові.

Виявившись відрізаними від Батьківщини революційними подіями 1917 року, після перебування в країнах Скандинавії Реріхи виїжджають до Англії. Тут, у Лондоні, в 1920 році О.І. Реріх почала записувати перші рядки Живої Етики – нової філософської системи, що є сучасною цілісною концепцією реального Космосу. Книги Живої Етики створювалися О.І. Реріх у тісній співпраці з групою анонімних філософів, яких у духовній традиції Індії прийнято називати Махатмами, Великими Душами, Риши, Вчителями.

Восени 1920 року разом з чоловіком і дітьми О.І. Реріх виїжджає до Нью-Йорку, де у Миколи Костянтиновича були заплановані виставки по містах США.

В Америці під керівництвом М.К. Реріха і при безпосередній участі О.І. Реріх невелика група їх сподвижників розгорнула широку культурно-просвітницьку діяльність. Її результати вражають: Музей Миколи Реріха, Майстер-інститут Об'єднаних Мистецтв, Міжнародний художній центр «Corona Mundi». Ці установи, організовані М.К. і О.І. Реріхами, стали великими культурними центрами, вплив яких поширився за межі країни, ставши міжнародними. Численні товариства, творчі клуби й освітні установи, діючи в усьому світі під егідою цих організацій, об'єднали під загальним куполом Культури не лише творчих людей, але й усіх тих, хто прагнув до втілення гуманістичних ідеалів й удосконалення життя. «Радісно бачити, – пише Олена Іванівна, – як у дні руйнування світлі душі збираються в ім'я Культури, намагаючись зберегти вогонь і дати радість творчого творення і розширення свідомості тим, хто шукає виходу з розумової безвихідності, що утворилася, і яка несе за собою і матеріальне лихо».