Реріх та Україна

Реріх та Україна

Особлива ліричність та тонкість особистого сприйняття українських поетів підготовили прекрасне підґрунтя для сприйняття тонкого світу у тій іпостасі, про яку написано у Живій Етиці.
Людмила Шапошникова. 1996 р. ^[1]

2014 року вся світова громадськість відзначає 200-річчя від дня народження Тараса Шевченка – Великого Духа, Кобзаря-Махатми, Пророка, поета, художника, передвісника Нової Епохи «Сім’ї Вольної Нової», Предтечі Нового морально-етичного Вчення Живої Етики. Шевченко відіграв величезну за своїм значенням роль не тільки в долі України, Росії, слов'янства, світу в цілому, а й у житті родини Реріхів.

Водночас із Шевченком цього року ми відзначаємо 140-річчя від дня народження Великого Мудреця – Маха-Ріші Миколи Реріха, видатного подвижника культури, всесвітньо знаного художника, вченого, філософа, історика, археолога, мандрівника, громадського діяча, автора Пакту Реріха. Відомо, що Реріх любив Україну, її славного співця Шевченка і всіх шанувальників українського національного генія, які збиралися на квартирі Реріха-батька у Петербурзі.

Шевченко і Реріх постають сьогодні як два Велети Духу, як Спасителі людства в грізний час глибокої духовної кризи і розбрату між дружніми народами. В тяжкі часи затемнення свідомості люди звертаються до Світла. Тож закликаємо братні народи звернутись до мудрості Світочів Духу, до світлого шляху Краси та Культури, до Братства та мирного народоустрою на Землі, основи яких заклали своєю творчою самопожертвою Сини і Дочки Вищого Розуму.

Ці ювілеї підсилюють ще кілька ювілеїв:
– 135-річчя від дня народження дружини художника – Олени Іванівни Реріх, оригінального філософа, письменниці, співавтора багатьох художніх творів та наукових праць, відкриттів свого чоловіка, діяльність якої менш відома, але має не менше значення для людства. За висловом М.К.Реріха, всі його твори "треба було б підписувати двома іменами – чоловічим та жіночим";
– 110-річчя від дня народження їхнього сина, Святослава Миколайовича Реріха – всесвітньо відомого художника, вченого, громадського діяча.

Серед світових діячів культури небагато можна знайти особистостей, які б ставили перед собою такі масштабні планетарні завдання, як Шевченко і Реріх. Тому такі поєднання мають виняткове значення. Без перебільшення можна сказати, що їх об`єднувала щира любов до України, як до ще не відкритого духовного материка надзвичайно витонченої культури, сповненої сердечності і душевної ліричності. Енергетика цієї культури має зіграти свою роль у прийдешніх перетвореннях світу як загальнолюдське явище.

Спадщина Родини Реріхів, яка складає нерозривне ціле, повернулася до нас після довгих років замовчування, неприйняття і обмеженого дозволу невеликої частини картин чи окремих нарисів, і то лише Миколи Костянтиновича та Святослава Миколайовича Реріхів. Творчість усіх інших членів Родини, визначна її частина – науково-філософська, не допускалася. Більша частина спадщини невідома пересічному громадянинові України ще й тепер.

Справді існують доленосні зв`язки і поєднання, значення яких неможливо оцінити сьогодні. Особливо тепер, коли людство переживає всілякі кризи, в тому числі й кризу Культури, яку М.К.Реріх вважав основою життя, і порушення якої призводить до глобальних катастроф планетарних масштабів.

Нам, сьогоднішнім, стурбованим долею молодої країни Україна, так необхідні тверді основи для побудови нового суспільства, так потрібно звернутись до мудрості наших пророків для того, щоб стати на вірний морально-етичний шлях, і щоб «…В СІМ’Ї ВЕЛИКІЙ, В СІМ’Ї ВОЛЬНІЙ, НОВІЙ…» кожен індивідуально міг відчути себе щасливим співтворцем прекрасного майбутнього.

І неможливо вигадати кращого збігу обставин, ніж ці ювілеї 2014 року, щоб дати народові енергетичний імпульс Великих Подвижників Світу, які все своє життя поклали заради цього майбутнього. Тим більше, що про Рік Культури об’явила Росія. Чи не мудро було б спільно повернутися до Культури як Знамена Миру, згідно концепції Миколи Реріха?

До слова, Україна вперше святкувала ювілеї Реріхів в 1994 році згідно постанови Кабінету Міністрів України від 29 березня 1994 р. № 184 "Про відзначення ювілеїв М.К. Реріха і С.М. Реріха" ^[2]. Тоді серед країн співдружності суверенна Україна була першою і єдиною, яка прийняла таку постанову. Чи не дає доля щасливий шанс сьогодні?

Реріх та Україна – прекрасне поєднання

Неможливо описати всі найрізноманітніші взаємозв'язки Реріха з Україною в його відвертій любові і творчій співпраці з носіями оригінальної самобутньої культури талановитого українського народу. Можемо хіба що мозаїчно їх окреслити.

На схилі життя Микола Костянтинович у нарисі "Україна" багатозначно напише: "Мої зв`язки з Україною зав'язалися давно. Гриміла трупа Кропивницького, Заньковецька, Саксаганський – ціла обдарована сім'я, і бундючний Пітер відчував піднесення. Українські пісні захоплювали, ніби нова знахідка <...> Ось і тепер в Гімалаях, коли радіо дає "Запорожця за Дунаєм", яскравою, красивою чередою розгортаються картини України. Постають образи Шевченка і Гоголя. І дружба, сердечна співдружність сплітається із співзвуччями України" ^[3].

Так, найбільше пов`язаний з Україною був Микола Костянтинович. Ще в 90-их роках ХIХ століття на квартирі Реріхів у Петербурзі починалося перше товариство ім. Т.Г.Шевченка. Реріх пише: "Дід Мордовцев, Микешин – ціле коло українців і шанувальників України та її славетного співця збиралося у нас під головуванням мого батька Костянтина Федоровича” ^[3].

Піднесена навколо Шевченка романтична аура, в якій зростав юний Реріх, була для нього доленосною в багатьох аспектах. Його духовними вчителями стають Шевченко, Гоголь, Куїнджі, Костомаров, Мордовцев, Микешин. Останній підмічає незвичайні здібності у Миколи, дає перші уроки малювання і переконує батька віддати хлопця в ту ж художню Академію, в якій вчився і жив Т.Г.Шевченко, а меморіальну майстерню якого утримував сам Микешин. В цій же майстерні Шевченка М.О.Микешин давав і перші уроки Миколі. Там Реріх почув і побачив твори Т.Г. Шевченка. Вони його вразили назавжди. "Кобзар" став настольною книгою для Реріха. Ось що розповів старший син Реріхів, Юрій, під час перебування у Києві у січні 1959 року: "Кобзар" належав до улюблених книжок батька і часто читався у сімейному колі Реріхів. Батько протягом усього життя дуже любив Шевченка" ^[4].

З середини 90-х років ХIХ ст. Микола Реріх проводить перші експедиції по Україні, які перевершують його сподівання і вражають.

1895 року Реріх здійснює свою першу експедицію по Дніпру, відвідує Київ, Софійський Собор, Києво-Печерську Лавру (нариси «Непорушна стіна» ^[5], «Київ» ^[7]). Реріх з батьком спеціально приїжджають на освячення розписів Володимирського Собору. І тонке чуття Реріха відгукується на розписи Врубеля в Кирилівській церкві, що імітували мозаїки Софії Київської.

По дорозі до Криму Реріх виходить на мальовничі береги Дніпра – Трипілля, Канів, Хортиця. Досліджує стародавні могили, історичні пам'ятки Запорізької Січі, ескізує, замальовує. Зберігся малюнок Реріха «Запорожці під дубом».

Подорож по Україні вразила молодого художника. На схилі життя він згадує: "Перше враження було в Києві, де ми зупинилися на шляху в Крим. Був ясний сонячний день, я пішов на базар. Тоді ще базар був істинно Гоголівським сходьбищем. Прекрасні плахти, моніста, вишиті сорочки, стрічки, ну і шаровари, як синє море. Накупив плахт, всякої всячини, наслухався дзвінкої співучої мови і назавжди зберіг пам’ять про бандуристів" ^[3]. Започатковується великий творчий процес, який триває фактично все життя.

1896 року – велика подорож шляхом "із варяг в греки". З цього часу увага Реріха прикута до всього, що відбувається в культурному, науковому, релігійному, будівельному і особливо археологічному житті Києва і всієї України. Він тісно співпрацює з тодішніми діячами культури, такими як Іван Пархоменко, Микола Макаренко, Вікентій Хвойка, Микола Біляшівський, Дмитро Яворницький, Віктор Голубєв, Микола Самокиш, Іван Їжакевич, Григорій Нарбут, та ін.

У глибині тонкої душі молодого Реріха спалахують величні картини минулого життя, народжуються грандіозні творчі проекти, пов'язані з Південною Руссю, Придніпров'ям, Північним Причорномор'ям (Скіфією), Кримом, Поділлям, Волинню, Галичиною, Карпатською та Угорською Руссю, і нарешті, Київською духовною традицією. Він багатозначно наголошує: “Значення Києва – велике”. “Київ – це майже єдина можливість прочитати історію держави" ^[7].

Саме з випуклості Старокиївської гори над Дніпром дух Реріха захоплює безкраїсть великого степу, покрита сивиною давнини і курганами, що майорять таємничістю передчуття майбутніх відкриттів. Окриленість Реріха малювала йому вже Велике Переселення та Індію. Він довго одиноко вдивлявся в безкраїй простір, і цілі серії замислів відкривались. Значення Києва для нього ставало доленосним.

Молодий Реріх бере активну участь в роботі Імператорської археологічної комісії і працює з такими видатними археологами України, як В.Хвойка, М.Макаренко, Д. Яворницький. Археологічні відкриття стародавніх культів на території України народжують одну з найсміливіших і найглобальніших здогадок Реріха, яка підтвердиться потім, значно пізніше, вже в Центрально-Азійській експедиції (1923-1928 рр). Здогадку про існування колись єдиного джерела культури людства, про значення великого переселення народів в історичному переусвідомленні культури слов'ян, їхнього спільного коріння та їхньої значущості для побудови майбутнього.

Низка крупних наукових узагальнень та передбачень Реріха пов'язана з Україною, Києвом, Київською Руссю, слов'янством, скандинавським та візантійським світом, слов'яноарійством та індоарійством. Актуальність цих ідей зростає з часом, і сьогодні вони важливі, як ніколи.

Існує один важливий документ з Фонду М.К. Реріха Відділу рукописів Третьяковської галереї: лист М.О.Микешина Реріху з вкладеною фотографією скульптури українця, на звороті якої напис: "Се діло треба розжувати" ^[6]. А в іншому листі він розшифровує: "Поїдеш у Канів на могилу Тараса Григоровича – поклонись йому низько від мене і скажи, що любив і поважав я його, як рідного батька". Крім того було відомо, що у Микешина залишився ларець Шевченка з землею з України, який Кобзар завжди мав при собі. Таким чином, коли у 1896 році помирає Микешин, його доручення щодо поїздки до Канева і необхідність покласти землю з України на могилу Шевченка стали для Реріха заповітом. Хоча поки ще не знайдено документального підтвердження відвідання Реріхом могили Шевченка в Каневі, все-таки можна без сумніву вважати, спираючись на яскраві факти супроводжувальних документів, записів, замальовок та обов'язковість Реріха, що заповіт Микешина було виконано.

В кінці 1890-х – на початку 1900-х років всі ці проекти М.К.Реріха втілюються в наукові експедиції, розкопки, складаються серії картин "Слов'яни. Початок Русі", «Кам’яна доба». Виникає проект музею давніх слов'ян, де він хоче розписати все від підлоги і до стелі, задуми християнських модерних храмів, пам'ятників, мозаїк, фресок, театральних постановок тощо. Практична реалізація цих проектів однозначно підтверджує їхній зв'язок з Україною.

Ось невеликий перелік робіт, які говорять самі за себе:
– 1903-1907 роки, спільна робота М.К.Реріха та архітектора В.О.Покровського в маєтку вченого-сходознавця В.В.Голубєва в селі Пархомівка Володарського району на Київщині – церква Покрова Богородиці, архітектура, мозаїки і фрески. Архітектурний ансамбль Пархомівки – це не усвідомлене багатьма ще й досі явище народження нового “високого стилю” у храмобудуванні та іконографії під впливом нового прочитання Софії Київської та народної традиції – своєрідний синтез науки, релігії та культури;
– 1906-1908 роки, спільна робота М.К.Реріха з архітектором О.В. Щусєвим: Троїцька церква в Почаївській Лаврі. Знову оригінальна мозаїчна іконографія і образне метаісторичне передчуття подій. Ось що відзначає Реріх в своєму нарисі значно пізніше: "Тридцять років тому, як на Почаївській мозаїці мені захотілося скликати сонм руських воїнів. Так над західним входом зібралися славні воїни, ставши міцним дозором. Скоро з заходу прийшов ворог. Ворог всякої Русі, ворог усіх народів Руських. Але прорахувався ворог, жорстоко прорахувався, тому що не зрозумів сутності народу Руського" ^[8];
– 1908 рік, у Києві проходить виставка картин М.Реріха, яка викликала широку полеміку в пресі;
– 1909 рік, виставка в Харкові. Отримують широке визнання ескізи мозаїк та розписів церкви в Пархомівці;
– 1910 рік, Реріх дарує Київському художньому музею картини "Ідоли", "Слов'янський городок";
– 1911 рік, Реріх бере активну участь в організації першої виставки картин Т.Г.Шевченка в Києві. На прохання директора Київського міського музею М.Ф. Біляшівського М.К. Реріх звертається до М.М. Закревської, щоб вона надала на ювілейну виставку картини Шевченка. Реріх телеграфує до Києва М.Ф. Біляшівському: "[Із] задоволенням виконаю. Реріх» ^[9];
– 1913 рік – знову виставка в Києві у складі художнього об’єднання “Мир искусства”.

М.К.Реріх активно підтримував відроджувальний духовний рух Києва та інших міст України. В ті часи він захоплюється дослідженням культури Поділля, Волині (фольклор, етнографія, археологія тощо). Результатом став балет "Весна священна", створений разом з композитором Ігорем Стравінським на Волині. Разом з «Лісовою піснею» Лесі Українки «Весна Священна» Реріха стають знаковими творами Оновлення Землі як явищ Космічних в аспекті Тонкого Світу Живої Етики.

Нагадаємо, що в тодішній Росії інших країнах Європи йшла Духовна революція, яка збіглася із соціальною. Духовне піднесення насичувало національно-визвольний рух усіх народів, які входили до трьох головних імперій Європи. Реріх був у фарватері Духовної революції, відчував метаісторично її ходу і впливав на відроджувальний процес народів.

Словом, багато у нього творів, сюжети яких розкривають новий простір духовного Відродження в найширшому розумінні. Перед Першою світовою війною він пише низку картин-попереджень, таких як: «Три Корони» (знаходиться в Києвському музеї Російського мистецтва), «Крик Змія», «Ангел останній», «Сокровище Ангелів», «Князі Святі» в Почаївському Троїцькому храмі, «Покрова», «Цариця Небесна», «Спас» у храмовому комплексі Пархомівського маєтку Віктора Голубєва на Київщині. Самі архітектурні комплекси в неоруському стилі творилися як духовні магніти-обереги Землі перед нашестям страшного ворога, «Змія зла», в переддень апокаліптичного Армагеддону.

Маємо сказати, що всі ці сюжети – це, без перебільшення, великі теми, які потребують спеціального дослідження, і які містять у собі потенціал захоплюючого імпульсу для майбутніх дослідників.

З початком першої світової війни закінчується творчий період, пов'язаний безпосередньо з Україною, але це закінчення чисто умовне, тому що творчий зв’язок тривав впродовж усього життя митця, духовна єдність тривала в глибинному співпереживанні, співстражданні і співтворчості у просторі Культури на віддалі.

Хронологічно з цим періодом пов’язана творчість молодшого брата Реріха, Бориса (1885 – 1945) – архітектора, художника, археолога, дослідника, графіка.

Його діяльність була пов’язана майже з усіма творами Миколи Реріха того періоду: монументально-архітектурними, театрально-декоративними, археологічними розкопками, реставраційними роботами в Софії Київській, Десятинній церкві, Михайлівському монастирі, Кирилівській церкві та відбудові давньоруського храму в м. Овручі на Волині.

Борис Реріх був і активним помічником у втіленні ідей Миколи Реріха щодо охорони пам’яток культури, які потім вилилися в Пакт Реріха. Творчість Бориса Костянтиновича і його доля також надовго пов’язалися з Україною.

Продовжуючи справу старшого брата і на його прохання Борис Реріх включається активно в розбудову академічних архітектурно-реставраційних структур нової народної республіки України. Академію Наук створюють передові вчені на чолі з В.І. Вернадським на базі львівського Наукового товариства імені Шевченка і на хвилі захоплення і пафосу від здійснення споконвічної мрії народу про справжню незалежність та вільне народовиявлення національного духу українців до справедливого народоустрою своєї держави. Нагадаємо, що Шевченкові ідеї народовладдя були рушіями творчого волевияву багатьох індивідуальностей і об’єднань, які відгукнулися на заклик Вернадського і Реріха та поїхали на розбудови нової країни України. Згадаємо принагідно і М.Бойчука, підтриманого Реріхом і Шептицьким у Парижі в ідеї відродження «Великого стилю». На жаль, і ця тема не вивчена із-за жорстокої реакції 1930-х років і «Розстріляного Відродження».

Борис Реріх як і його брат, зробив великий внесок у розвиток української національної культури. Він створив галерею портретів 40 видатних її діячів. Б.К.Реріх тісно співпрацював з Михайлом Грушевським, Миколою Макаренком, Михайлом Бойчуком, Григорієм Нарбутом, Федором Ернстом, Іваном Їжакевичем, Миколою Самокишем, Степаном Яремичем і багатьма іншими архітекторами, скульпторами, живописцями, мистецтвознавцями, широкою інтелігенцією національного горіння.

З 1916 року через тяжку хворобу М.К.Реріха вся Родина від’їжджає до Фінляндії. Після трагічних подій 1917 року Реріхи подорожують по світу з виставками та творчими проектами, маючи надію повернутися на Батьківщину.

Перебуваючи у Європі, Америці, Єгипті, Індії, Тибеті, Монголії, Китаї, Японії, Маньчжурії, в Сибіру, на Алтаї, Реріхи всюди досліджували історію, релігію, народну культуру, археологію і знаходили підтвердження концепції єдності культур.

Подорожуючи по далеких країнах, Реріх спостерігав трагедію руйнування культури і вбачав в цьому більше, ніж просто руйнування твору мистецтва. В основі руїни земної йому вбачалась руїна Космічна.

1929 року він створює проект документу про охорону пам'яток культури під час воєнних конфліктів та в мирний час. Цей документ потім назвуть Пактом Реріха. 1935 року Пакт підписує 21 країна під головуванням президента США Ф. Рузвельта. Серед цих країн не було фашистської Німеччини та тоталітарного СРСР.

Чутки про проекти зруйнування Київських святинь досягають Реріхів в Маньчжурії, Китаї та Індії. Доля Софії Київської, Печерської та Почаївської Лавр, Михайлівського Золотоверхого монастиря, Кирилівської церкви, інших видатних пам'яток культури світового значення глибоко непокоїть Реріхів. Можливо, тільки Реріх розумів справжню метаісторичну суть духовних магнітів «Матері городов Руських».

Микола Реріх пише статті: «Київ» ^[7], «Софійський собор» ^[10], «Нерушима стіна» ^[5], «Русь» ^[11], «Слов’яни» ^[12] і багато інших, повторюючи ті самі сюжети, які розробив до Першої Світової війни, з закликами захистити київські святині як загальнолюдські цінності, як магніти виживання майбутнього. Листки із його закликами розлітаються по всьому світі.

В різні кінці світу до найвищих організацій розсилаються листи обурення та стурбованості і засудження. Включаються всі дипломатичні, наукові і культурні канали, чисельні реріхівські організації, комітети Пакту Реріха, статті, виступи, особисті зв'язки. Родина Реріхів рятувала духовні твердині Русі, усвідомлюючи їхню енергетичну суть як магнітів.

Мало хто знає, що Софію Київську не чудом було врятовано, а ціною великих зусиль саме Реріха. Він просив Ромена Ролана особисто попередити Сталіна – не руйнувати Софію Київську. «Нерушима Стіна» залишилася непорушною завдячуючи непорушності Реріхівського слова. Але, на жаль, більшу частину духовних святинь врятувати не вдалося.

Боляче сприймав М.К.Реріх звістки про репресії в Союзі. Він відкрито виступав проти нищівної політики керівництва країни, захищаючи інтелігенцію. Відчуваючи неминучість Другої світової війни, він попереджав у своїх творах про небезпеку, але, так само як інші, не був почутий. Борис і Гліб пливуть по Дніпру з Переяслава, Прокидаються Богатирі в Печерах. Вісники пливуть у Ладдях. Князь Ігор виступає з Києва у затемнення Сонця.

Ще з більшим прагненням повертається Реріх до циклу “Початок Русі” і немов повторює його заново, збуджуючи приховані сили народу на велику битву, в переможне завершення якої він свято вірив. Поняття Батьківщини Реріх розумів глибше і ширше, ніж умовний тимчасовий політичний режим, це поняття стосувалося глибин культури, космічної сутності духу народу. Тому далекоглядність Реріха утверджувала Перемогу і ще якесь незбагнене передчуття “Руського віку”: "На Русі буде свято. Покличе народ всіх, хто приніс користь Русі. Взаємною посмішкою обміняються співробітники всіх віків. Для руського віку потрібні будуть необмежені знання" ^[8]. Та ці необмежені знання Батьківщина отримає ще не скоро. Мова йде про Вчення Живої Етики – філософію космічної реальності.

У 1947 р. в далекій Індії перестало битися серце М.К.Реріха, але не зупинилися ті процеси, які він започатковував. 1954 року в Гаазі підписують конвенцію з охорони пам'яток культури під час воєнних конфліктів, в основу якої був покладений Пакт Реріха. Cеред країн, що підписали конвенцію, була й Україна. З Пакту Реріха фактично і починається охоронна діяльність в Україні.

Свій нарис “Украйна” М.К.Реріх закінчує словами: “Україні – Любов і привіт. Від Гімалаїв сердечний привіт Всесоюзним народам”[3]. По-реріхівськи треба розуміти всесоюзність народів у планетарному і космічному значенні Братства і планетарного народоустрою. Україна в цьому контексті посідає важливе місце, бо на її шляхах закладено надто багато магнітів в далекому минулому і надто вже Титанів Духу, таких як Шевченко та Реріх.

Зараз в Україні зберігається близько 60 картин Миколи Реріха ^[13]. Це цілий музей, якщо брати до уваги енергетичний імпульс речей, до яких торкався Реріх, для майбутнього. На початку нашої суверенності цей імпульс відчув багато хто, навіть із високопосадовців – міністри культури, творча інтелігенція, люди різних професій; один із президентів України готовий був підтримати проект створення такого музею в Україні. І це була справжня спрага по духовному, справжнє чуття, рефлексія на культурне явище, потрібне для будівництва Нової України.

Ось така барвиста мозаїка головних зв'язків Реріха з Україною. Особиста причетність художника до життя Києва, України робить близькою і вагомою постать М.К.Реріха для сучасної культурної розбудови нашої держави. Але на майбутнє є ще один важливий момент: Україна знаходиться на осередді Заходу і Сходу. І Реріх залишатиметься тим мостом, який пов'язує Україну зі Сходом, із енергетичним полем Індійської культури. І якщо Індія була енергетичним полюсом стародавнього світу, де зародився новий вид людства, то в переддень нового еволюційного витку "Руська доба" приймає енергетичну естафету від Індії. Україна-Русь-Індія: таємниче поєднання минулого теперішнього і майбутнього у Вінці Вічності – синтез сердечних сплетінь народних нашарувань в культурному просторі України, топтаних на гостинцях-шляхах ногами невідомих переселенців і залишених нам скарбів їхньої руко- і духо-творчості на шляхах втаємничених сплетінь сердечності і захоплення дивовижною красою української Землі, Природи, національного генія людей, осяяних Вищою Красою.

Серед них Завжди будуть підноситись світлі Постаті Шевченка і Реріха та поєднаних з ними гідних послідовників, величава хода яких освітлює шлях у царину Прекрасного Майбутнього від славного Минулого. Назавжди залишатиметься їхня Спадщина, створена живою любов'ю – найміцнішою субстанцією Вічності, а їхній життєвий шлях – невпинним сходженням до вершин Ієрархії Світла, морально-етичним і естетичним джерелом наснаги на непростому шляху самовизначення індивідуального духу як національного генія.

Слід зазначити, що Україна знає Реріхів, їхній внесок у світову культуру, культуру нашого народу. Міжнародна громадська організація «Українське Реріхівське товариство» за 25 років офіційної діяльності реалізувало низку проектів стосовно вивчення взаємозв’язків Реріхів з Україною. Як уже згадувалося, вперше Україна святкувала ювілеї Реріхів згідно постанови Кабінету Міністрів України від 29 березня 1994 р. № 184 "Про відзначення ювілеїв М.К.Реріха і С.М.Реріха". Тоді серед країн співдружності Україна була першою, яка прийняла таку постанову.

Спільне відзначення ювілею Тараса Шевченка та Миколи Реріха в 2014 році було б також гідною шаною України Полум’яним Борцям за Культуру.

1. Шапошникова Л.В. Приветствие Международного Центра Рерихов Киевской Международной конференции «Предчувствие Новой Эпохи в творчестве Леси Украинки и Ивана Франко. Параллели и тождественность с философско-энергетическим Учением «Живая Этика», 1996 год. Письмо МЦР № 380-1/22 от 24.10.96 г.
2. Постанова Кабінету Міністрів України від 29 березня 1994 р. № 184 «Про відзначення ювілеїв М.К. Реріха та С.М. Реріха».
3. Рерих Н.К. Украйна // Рерих Н.К. Листы дневника. Т.3. М.: МЦР, Мастер-Банк, 2002. –С.546-547.
4. Івакін Ю.О. Реріх і Шевченко // Радянське літературознавство. – 1964. – № 2. – С. 120-124.
5. Рерих Н.К. Нерушимая стена // Рерих Н.К. Листы дневника. Т.1. М.: МЦР, Мастер-Банк, 1999. – С. 468-471.
6. Див. фото у виданні: Реріх і Шевченко. Збірник. Каталог виставки 2000-2001 років, статті та матеріали круглого столу / Автор проекту В.А. Козар. К.: Українське Реріхівське товариство – Українське відділення МЦР, 2004. – С. 21.
7. Рерих Н.К. Киев // Рерих Н.К. Химават. Самара: Агни, 1995.
8. Рерих Н.К. Русский век // Рерих Н.К. Листы дневника. Т.3. М.: МЦР, Мастер-Банк, 2002. – С. 212-213.
9. Телеграма М.К. Реріха М.Ф. Біляшівському, 1911 р. ВР Інституту літератури ім. Т.Г.Шевченка НАН України. Ф. 146. Од. зб. 62.
10. Рерих Н.К. Софийский собор // Рерих Н.К. Листы дневника. Т.2. М.: МЦР, Мастер-Банк, 2000. – С. 58-62.
11. Рерих Н.К. Русь // Рерих Н.К. Листы дневника. Т.3. М.: МЦР, Мастер-Банк, 2002. – С.290, 328.
12. Рерих Н.К. “Славяне” // Рерих Н.К. Листы дневника. Т.3. М.: МЦР, Мастер-Банк, 2002. – С. 208-211.
13. Каталог художніх творів Миколи Костянтиновича Реріха з музеїв і приватних колекцій України / Упорядник В.А.Козар. Київ, 1994 р.