Реріх Юрій Миколайович

Після закінчення експедиції величезний науковий матеріал, зібраний на маршруті, був переданий в Інститут Гімалайських досліджень «Урусвати», створений e липні 1928 року. Як пише у своїй роботі «Свет Утренней звезды» видатний сучасний дослідник життя і творчості родини Реріхів Л.В. Шапошникова, цей матеріал «був першим дорогоцінним зерном тієї нової науки, про яку писала Жива Етика і говорили Вчителі, що стояли високо на сходинках космічної еволюції». Більше 10 років Юрій Миколайович Реріх був беззмінним директором Інституту.

Визначаючи цілі Інституту, він писав: «Досягнення головних шляхів розвитку людства – це крок до розуміння власної особистості. Звертаючись до минулого, ми розкриваємо для себе сьогодення. <...> У горах прихована забута цивілізація, яка зберігає давню мудрість і культуру. Саме наука, що тут зайшла у безвихідь, може знайти своє оновлення. Давня мудрість – це ключ, яким археолог і натураліст відкривають таємниці культури Сходу. <.> Знову настає час, коли східне знання проникає у наше життя і підпорядковує собі науку».

У 1934 - 1935 рр. Ю.М. Реріх разом з М.К. Реріхом проводить експедицію у Маньчжурію і Внутрішню Монголію, організовану за ініціативою Департаменту землеробства США з метою збору насіння посухостійких рослин, що перешкоджають ерозії грунтів і поширенню комах-шкідників. Окрім чисто наукових завдань експедиція несла громадсько-культурну мету – створення на території Маньчжурії, а потім і Внутрішній Монголії сільськогосподарських кооперативів на основі широкої співпраці народів.

Як видатний вчений-енциклопедист Ю.М. Реріх був обраний членом Королівського Азійського товариства у Лондоні, Азійського товариства у Бенгалії, Паризького географічного товариства, Американського археологічного і етнографічного товариств і багатьох інших.

Юрій Миколайович Реріх провів за кордоном більше 35 років, тривалий термін прожив в Індії. Але, незважаючи на це, він завжди залишався справжнім патріотом своєї Батьківщини, ніколи не приймав іноземного підданства. Коли фашистська Німеччина напала на Радянський Союз, Юрій Миколайович негайно шле телеграму в радянське посольство у Лондоні з проханням про зарахування його добровольцем у ряди Червоної Армії, але дістає відмову.

У серпні 1957 року Ю.М. Реріх повертається з Індії до Москви. Це сталося завдяки особистому втручанню М.С. Хрущова, який зустрічався з Юрієм Миколайовичем під час свого офіційного візиту до Індії. Тільки після цього Ю.М. Реріх отримує радянське підданство і дозвіл повернутися на Батьківщину.

У Москві Юрій Реріх приступає до роботи в Інституті сходознавства АН СРСР, очолюючи «Сектор філософії та історії релігії Індії». За три неповні роки, проведених у Радянському Союзі (серпень 1957 - травень 1960), він виконує неймовірно великий об'єм робіт, порівнянний з цілим людським життям. Юрій Миколайович Реріх відродив наукові традиції російського сходознавства, створив вітчизняну школу тибетологии, вперше у СРСР почав викладання санскриту, заклав фундамент нової науки – номадистики (вивчення кочових племен). За короткий термін своєї діяльності у Москві Ю.М. Реріх підготував до друку багатотомний російсько-англійський словник з санскритськими паралелями, велику кількість статей і наукових праць. За ініціативою Юрія Миколайовича поновилися роботи по перекладу і публікації давніх філософських і літературних пам'ятників Сходу. Він відновив знамениту серію «Biblioteca Buddhica», засновану видатним російським сходознавцем С. Ф. Ольденбургом у 1897 році і присвячену буддійській філософії, релігії і мистецтву, виступивши науковим редактором книги А.И. Вострикова «Тібетська історична література» і основного буддійського трактату «Дхаммапада» (збірка висловів Будди). Цей літературний пам'ятник давньоіндійської філософської думки став найважливішим етапом у вивченні буддизму в нашій країні.

Особливо слід зазначити багаторічну фундаментальну наукову працю Ю.М. Реріха, що залишилася у рукописі, «Історія Серединної Азии», над якою він працював ще в Індії і яку намічав, але не встиг завершити на Батьківщині. Під терміном «Середня Азія» Юрій Миколайович розумів великий простір від Кавказу до Великого Хингана і від Гімалаїв до Алтаю. Це дослідження є культурно-історичним оглядом найважливіших державних і культурних утворень на величезній території Євразії. Нині Міжнародним Центром Реріхів випущено у світ трьохтомне видання цієї унікальної праці.

Повернення Ю.М. Реріха в Росію та отримання радянського громадянства було кроком мужнім і самовідданим, враховуючи, що довгий час правлячі кола СРСР формували в громадськой свідомості спотворене уявлення про цю видатну родину.

Саме Юрієві Миколайовичу Реріху ми зобов'язані тим, що маємо можливість широкого знайомства з багатогранною творчою спадщиною його батьків – Миколи Костянтиновича та Олени Іванівни Реріхів. Заповітна мрія батьків повернутися на Батьківщину за життя так і не збулася. Це зробив старший син Юрій Реріх, що повернув їхнє добре Ім'я і велику спадщину у Радянський Союз. Він привіз на Батьківщину частину спадщини батьків, що належила йому: більше 500 картин батька, величезну бібліотеку, цінні предмети.

При безпосередній участі Ю.М. Реріха знімалися не лише заборони на все, що було пов'язано з іменами Реріхів, але і розсипалися численні міфи про їхнє життя і творчість. Від Юрія Миколайовича Реріха люди, що оточували його, дізналися про суть і головну концепцію вчення Живої Етики, або Агні Йоги. Саме він започаткував Реріхівський культурний рух у СРСР.

При участі і за допомогою Юрія Миколайовича влаштовувалися перші виставки картин М.К. Реріха: спочатку у Москві (квітень 1958 р.), а потім у Ленінграді, Ризі, Києві, Тбілісі і інших містах.

Вперше на урядовому рівні Ю.М. Реріхом було поставлено питання про створення в країні музею М.К. Реріха. У цих цілях він передав в дар Російському музею близько 350 картин свого батька, за умови їхньої постійної експозиції, 60 полотен було подаровано Новосибірській картинній галереї. Проте за життя Юрія Миколайовича його мрії не судилося збутися. Державою не була створена і постійна експозиція живопису М.К. Реріха при Російському музеї. Більшість з цих полотен так і не дійшли до глядача і до сьогодні продовжують припадати порохом у запасниках.

І як людина, і як учений, і як громадянин своєї країни Юрій Миколайович Реріх був особою видатною. За словами Святослава Миколайовича Реріха : «Юрій Миколайович – це образ істинного, натхненного вченого-мислителя, людини найвищої духовної гармонії. Він прекрасно розумів, що вище досягнення людини лежить у самовдосконаленні особи, що тільки постійно працюючи над самим собою і розвиваючи у собі якості, які властиві людині, що прагне до досконалішого життя, він міг всесторонньо збагатити свою спеціальність і підняти її над рівнем повсякденності».

Юрій Миколайович Реріх пішов з життя 21 травня 1960 року у віці 58 років. Його прах був похований у Москві на Новодєвічевому кладовищі. Автором пам'ятника видатному російському вченому є С.М. Реріх.